Сьогодні в засобах масової інформації багато розмов про те, що владна команда розсвариться, парламентська коаліція от-от розвалиться і колишні "регіонали" візьмуть реванш на місцевих виборах. "В осяжній перспективі коаліція не розпадеться, — вважає політолог, директор Інституту соціально-політичного проектування "Діалог" Андрій Миселюк, 41 рік. — Проте є значний ризик того, що довіру людей до неї зруйнує інформаційна війна проти влади, яку затіяли олігархи. Саме вони стоять за низкою політичних сил і фактично відкрили фронт всередині країни. Кремль це всіляко підтримує і теж сподівається на внутрішню дестабілізацію в Україні".
Днями ви доволі різко звинуватили певні політичні сили у підготовці до дочасних парламентських і президентських виборів. На нас чекає новий виток нестабільності?
— Для початку хотів би повернутися на десятиліття назад. У вересні 2005-го "помаранчеву" команду "трусонув" скандал, який став початком кінця і Тимошенко, і Ющенка. Війна компроматів врешті-решт реанімувала політичний "труп" Януковича.
Нинішня владна команда на диво довго проіснувала без гучних "розлучень". Однак зараз чітко проявляються ознаки кризи. Вона інспірована олігархами, які "обідають і танцюють" певні політичні сили. Ці олігархічні групи хочуть переграти результати виборів 2014 року. Вони створили "широку опозицію", до складу якої підтягують і дрібні фракції парламенту, і нові проекти, які на місцевих виборах обкатують технології для дочасних виборів Верховної Ради.
Ви назвали ці партії: "Самопоміч", Радикальна партія Олега Ляшка, "Батьківщина", "Укроп", "Відродження", "Свобода", "Опозиційний блок". 2005 року такої кількості не було. Може, сама влада дала підстави цим партіям об'єднатися проти себе?
— Владу треба критикувати за повільність реформ, недостатню боротьбу з корупцією та інші гріхи. Але потрібно дивитися в корінь проблем. У них є об'єктивні причини — війна, що забирає всі ресурси держави, економічна знекровленість, підривна діяльність Росії. До цього додався і саботаж всередині владної коаліції з боку "Батьківщини" і "Самопомочі", які там залишаються суто формально.
Є і суб'єктивні — інерція державного апарату, особливо на місцях, неподолана корупція в кожній ланці, відсутність політичної волі до змін у фракцій коаліції.
Реформи, хоч і зі скрипом, все ж ідуть. Це визнають і Міжнародний валютний фонд, і багато закордонних партнерів України. Без цього просування вперед ми б не отримували фінансову підтримку Заходу і тоді економіка завалилася б. Нова поліція поступово охоплює всю країну, прибирається бюрократична корупція з довідками, які тепер можна отримати через інтернет. Але з усіх телеекранів українцям розповідають, що реформ немає і насувається катастрофа.
Тобто влада програє інформаційну війну всередині країни?
— Програє. В уряду є тут значна проблема — навіть просто з каналами донесення інформації до суспільства. Уроки після перемоги Майдану-2004 не вивчені: як тоді, так і зараз усі провідні українські ЗМІ перебувають під контролем олігархів. Звідси маніпуляції і навіть відверта дезінформація.
Наприклад, Юлія Тимошенко вже довгий час на телеканалах олігархів активно мусує тему підвищення тарифів. Вона, очевидно, розраховує на коротку пам'ять виборців. Адже нинішнє підвищення цін — це результат роботи всіх попередніх урядів. І, мабуть, найбільше — її вкрай невигідних газових контрактів із Путіним 2009 року. Цікаво, що передвиборча риторика Тимошенко практично дослівно збігається з риторикою "Опозиційного блоку" Фірташа—Ахметова. У боротьбі проти України Путін зараз робить ставку саме на внутрішню дестабілізацію, розкручування теми "третього Майдану" і реванш Партії регіонів та антивладних сил.
Ви згадували про війну компроматів. Хто з політиків може стати її жертвою?
— Зазвичай компромат використовують проти провладних політиків. Хоча жертвою може бути хто завгодно. Ноу-хау зараз — це популістська і повністю декларативна "віртуальна" критика: красиво подана, але нічим не підкріплена. Щось схоже на старий єврейський анекдот про "дочку Мойші — проститутку". І що толку, що в Мойші два сини? Нехай виправдовується.
Народу кажуть: дивіться, цей політик — "сірий кардинал", чи "злочинець", чи "корупціонер". Доказів немає, проте замовнику вони й не потрібні. Ставка робиться на емоційне сприйняття виборця. Такі методи застосовують через поспіх олігархів, які здійснюють план дестабілізації. Бо якщо народ відчує позитивні результати реформ, розхитати ситуацію стане дуже важко. Або взагалі неможливо.
Типовий приклад — відвертий "фейк" про те, що віце-президент США Байден нібито розкритикував Порошенка та Яценюка за відсутність прогресу в боротьбі з корупцією. Причому запустив його відомий журналіст. Держдепу довелося офіційно спростовувати це.
Дію технології "навішування звинувачень" можна проілюструвати також на прикладі провладних депутатів. Скажімо, навесні Андрій Іванчук після серії гучних, але бездоказових звинувачень на свою адресу хотів звільнитися з посади голови комітету Верховної Ради з питань економічної політики.
З тих самих часів продовжується інформаційна кампанія проти іншого провладного депутата — Миколи Мартиненка. Його вважають одним із найближчих соратників Яценюка, а ще він — доволі небідна людина. Одним словом, ідеальна мішень. Через іншого народного депутата, екс-журналіста, у ЗМІ про Мартиненка вкидаються різноманітні звинувачення. Але за весь час доказів їх обґрунтованості так і не було надано.
Аналогічно діють і проти інших політиків, які є стрижневими елементами конструкції коаліції і влади в цілому. Зокрема, близького до президента депутата Ігоря Кононенка назвали "смотрящим" за коаліцією і разом з іншим депутатом "Блоку Петра Порошенка" Олександром Третьяковим звинуватили в підкупі нардепів. Проте ніхто з обвинувачів не звертається до прокуратури, не несе туди докази підкупу. Навішування ярликів на оточення президента і прем'єра має одну мету — вдарити по Порошенку та Яценюку. І тим самим підірвати довіру до влади.
Ця технологія спрацьовує?
— Не дуже, тут є технологічні прорахунки. Названі фігури хоча й мають значний вплив, проте більш відомі серед вузької політичної "тусовки". Громадяни не сприймають їх як олігархів. Багатії — так, але олігархи — це Ахметов, Фірташ, Коломойський. От у них у суспільному сприйнятті негативу хоч відбавляй. Тому "старі" олігархи й намагаються показати, що на зміну їм прийшли "нові".
У чому інтерес олігархів у дочасних виборах?
— Насамперед — здобути контроль над владою й фінансовими потоками. А ще — повернути свої надприбутки. Наприклад, рішення уряду про підвищення ренти на користування надрами боляче вдарило по Ахметову. Фірташ і Льовочкін втрачають контроль над облгазами. У Коломойського крок за кроком держава наполегливо намагається відібрати контроль над Укрнафтою. Йдеться про багато мільярдів, які внаслідок таких дій влади втратили й продовжують втрачати олігархи. Це — одна з основних причин потужної інформаційної атаки на президента і прем'єра.
Але останнім часом ми чуємо критику уряду і з боку губернатора Одещини Міхеіла Саакашвілі. Його, за всього бажання, складно назвати олігархом.
— У Саакашвілі — своя гра. На Одещині він поки що не показав жодного реального результату. Повалені паркани й поїздки на тролейбусі — це яскраво, але одеситам цього замало. Тому його випади на адресу уряду дуже нагадують відволікання уваги від своєї роботи й одночасно — підготовку для участі в парламентських виборах.
Днями з'явилося повідомлення, що Саша Боровик, радник Саакашвілі, зібрався в мери Одеси. Цікаво, чи пам'ятає Саакашвілі оцінки цього персонажа з боку тодішнього шефа Боровика, міністра економіки Абромавичуса? Міністр заявив, що під час роботи в його відомстві Боровик нічого не зробив. Виникає питання: чи здатен Саша Боровик бути ефективним в Одесі, для якої він чужий?
— Варяги в українській владі — цікавий експеримент. Проте треба пам'ятати: це запрошене панство може будь-якої миті зірватися й поїхати додому. А в народу після їхнього керування з карколомними експериментами залишиться лише гіркий післясмак.
Працював учителем історії
Андрій Миселюк народився в Таджикистані. Батько працював геологом, мати була інженером-технологом харчової промисловості. Обоє родом з України.
Здобувати вищу освіту поїхав до Харкова. Вступив до Авіаційного інституту. Провчився там рік. З ним на курсі був чинний губернатор Харківщини Ігор Райнін. Перевівся на історичний факультет інституту ім. Каразіна. Спеціалізувався на кафедрі стародавнього світу.
Працював учителем історії, потім – журналістом.
2004 року був у штабі кандидата в президенти Віктора Ющенка. Працював в апараті Ради нацбезпеки й оборони. 2009-го створив Інститут соціально-політичного проектування "Діалог".
Дружина 37-річна Олена за освітою бухгалтер. Зараз – у декреті по догляду за сином Ігорем, 1 місяць. Є також доньки 9-річна Яна й Марія, 6 років.
Любить дивитися театральні вистави.
4 
35413
Коментарі