Яні Зінкевич недавно виповнилося 24 роки. Заснувала й очолює медичний батальйон "Госпітальєри", на рахунку якого майже 3 тис. врятованих життів на Донбасі.
У грудні 2015 року потрапила в аварію. Пересувається на інвалідному візку. Каже, останній місяць фактично живе в авто — як сьомий номер списку партії "Європейська солідарність" бере участь у виборчому турне Україною. Нині, каже, головне — не допустити проросійського реваншу.
Ви пішли на фронт у 18 років. Чому?
— Не могла інакше. Після Майдану пішла бійцем у Добровольчий український корпус "Правий сектор". Тоді були активні бої, багато поранених, загиблих. Допомогу їм надавати не було кому — витягнути людину з-під обстрілу, джгут накласти, знеболити. Я зрозуміла: треба щось робити.
Як виник медичний батальйон? 6 липня "Госпітальєри" відзначили п'ятиріччя.
— 6 липня 2014-го ми потрапили в засідку, під сильний обстріл. Усім дали наказ відступати. Але там залишився поранений. Я поверталася по нього. Командир ДУК Дмитро Ярош наказав: "Відступай!" Та я побігла туди — і Ярош дав кількох людей зі свого супроводу, щоб мені допомогли. Ми витягнули бійця.
А коли повернулися на базу, Дмитро вручив свій бойовий ніж, нагородний, і сказав: "Тебе бачу керівником підрозділу".
Там були більш досвідчені люди, з медичною освітою. Але так вийшло, що я мала здібності все організувати.
Ви в батальйон підбирали людей за якимось принципом?
— У першій групі нас було шестеро. Пройшли по підрозділах і вибрали тих, хто має хоч якесь відношення до медицини. Або виявив бажання. У нас люди мотивовані, бо "Госпітальєри" — завжди на передовій.
Хтось для нас пригнав пікап. Почалися виїзди. Так дотягнули до вересня. А в жовтні почався аеропорт (захист Донецького аеропорту. — ГПУ). Щодня — 10–20–30 поранених. Не вистачало медикаментів. Тоді я створила сторінку у "Фейсбуці" і попросила людей про допомогу. "Госпітальєри" досі існують на пожертви. Зарплат ми не отримуємо.
Скільки людей у батальйоні зараз?
— Близько 150. А загалом через нас пройшло десь 970 людей.
Після Дебальцевого я остаточно зрозуміла, що війна — це надовго. А отже, парамедики будуть потрібні. В умовах бойових дій важливо діяти швидко і злагоджено. Тому треба працювати за єдиним стандартом, а не так, як ми на початку — хто що вмів.
У березні 2015 року створила навчальний центр на Дніпропетровщині, через який тепер обов'язково проходять усі "госпітальєри". І для інших підрозділів теж людей навчаємо. Закриваємо свої ділянки на передовій, для швидкої евакуації поранених, нарівні зі штатними медичними підрозділами ЗСУ.
Батальйон залишається в системі Української добровольчої армії Яроша, але є самостійним. Я з Дмитром зідзвонююся, може, раз на рік у випадку особливої потреби.
Як у "Госпітальєрах" сприйняли новину, що йдете у парламент?
— Ми політику не обговорюємо. Але загалом — нормально сприйняли. У нас майже всі на президентських виборах голосували за Порошенка.
Що вас мотивувало взяти участь у виборах до Ради?
— Після президентських виборів, на яких переміг Володимир Зеленський, зрозуміла, що треба йти в парламент. Проти такої влади потрібна дієва опозиція.
Чому "Європейська солідарність"?
— Петро Олексійович мені подзвонив. Запросив на зустріч і запропонував іти в його команді. Я погодилася. Ми знайомі з 2015-го. Коли проходила лікування в Ізраїлі після аварії, Порошенко прилетів туди з візитом — і до мене заїхав. Потім ще кілька разів перетиналися на військових подіях. Наприклад, відкритті реабілітаційного центру в Сумах.
Не хочу, щоб реформи, які відбулися за попередні п'ять років в армії, були втрачені. А зараз реформа забезпечення фактично зупинена через обшуки в управлінні ЗСУ, реформу харчування, я так розумію, теж призупинили.
Ви сказали, що йдете в парламент, аби не допустити проросійського реваншу. Думаєте, він можливий?
— Безумовно. В Україну повертаються діячі епохи Януковича, які втекли після Революції гідності. Скасовують декомунізацію. Хочуть змінити закон про українську мову і мовні квоти.
Щоб змінити Україну, ми понесли багато жертв. Не можна втратити те, чого досягли.
Які бачите механізми протидії реваншу?
— Найголовніше — громадський опір. Потрібно підвищувати обізнаність людей, проводити зібрання, мітинги. Ми це й робимо. Але негативних подій стільки, що не встигаєш на них реагувати.
У парламенті матимемо ширший перелік інструментів протидії. Головне, щоб у Раду пройшло якнайбільше державників. І щоб вони співпрацювали проти проросійських сил, а не боролися між собою. "Європейська солідарність" заявила, що ми будемо підтримувати державницькі і проєвропейські ініціативи. І я поділяю цю позицію.
За каденції п'ятого президента його дружина Марина Порошенко взяла під свій патронат запровадження інклюзивної освіти. Ми можемо втратити цю реформу?
— Ця реформа тяжко впроваджувалася, був великий опір на місцях. І якщо її постійно не підтримувати, вона просто зав'яне. А це необхідна річ. Людині, дитині з інвалідністю потрібна соціалізація й адаптація до життя в суспільстві.
На з'їзді "ЄС" ви сказали, що відстоюватимете права ветеранів та людей з інвалідністю.
— Люди з інвалідністю в Україні фактично ізольовані від світу. Пересуватися у візку неможливо — пандусів немає, громадський транспорт здебільшого непристосований. Навіть найменший, спортивний, як мій, візок не проходить у більшість ліфтів. Людина не може вийти з дому.
Важливо таких людей підтримати, допомогти знайти роботу, вступити на навчання, перекваліфікуватися. Я працюватиму над цими проблемами в парламенті.
Ви досі керуєте "Госпітальєрами". Вас є кому замінити, коли підете у Верховну Раду?
— Схема роботи у батальйоні налагоджена, мене є кому підмінити на щодень. Я зібрала хорошу команду, де кожен відповідає за свій напрям. Якщо стається щось екстраординарне — вони телефонують, консультуються.
Я керуватиму батальйоном і надалі. Не вмію жити в повільному темпі, завжди багато працюю. У парламенті відвідуватиму всі сесії.
От тільки в Державній медичній академії Дніпра, де закінчила другий курс, доведеться взяти академвідпустку на рік. Парламентська робота — це новий досвід. Хочу вивчити специфіку, щоб працювати на повну. А третій курс в академії складніший, ніж два перші, навчанню треба приділяти багато уваги. Мрію стати нейрохірургом.
Вчиться на лікаря
Яна Зінкевич народилася 2 липня 1995 року в місті Рівне. Закінчила Рівненський навчально-виховний комплекс "Колегіум".
У 18 років пішла добровольцем на війну. Створила медичний батальйон "Госпітальєри". Винесла з поля бою більше як 200 поранених бійців.
5 грудня 2015 року на трасі Дніпро — Донецьк автомобіль "Госпітальєрів" винесло з траси, авто перекинулося сім разів. Яна дістала перелом хребта. Кілька місяців перебувала на межі життя і смерті. Нині пересувається на візку. Сама виховує доньку.
Нагороджена орденами "Народний герой України", "За мужність" III і II ступенів. Має ватиканську нагороду "Священномученика Омеляна Ковча" за гуманітарну і волонтерську діяльність.
Закінчила другий курс медичної академії у Дніпрі.
3 
35413
Коментарі