"Наші хлопці на війні гинуть, а ви за цих крис агітуєте"

— При Советах у меня зарплата была такая, что мог каждые полгода на море ездить, дети бесплатно выучились. Добавьте сюда медицинское обеспечение и социальные льготы. А вы говорите, Симоненко плохой! — кричить на двох жінок біля дільниці 145-го виборчого округу в Полтаві чоловік, на вигляд років 70. Розмахує старим потертим пакетом із символікою Комуністичної партії.

— Діду, та голосуйте за кого хочете, чого до нас прицепилися? Нам взагалі всьо равно, Симоненко чи Яценюк. Обоє до корита лізуть, — говорить одна з жінок. Рукою відштовхує чоловіка. Той поправляє грубі окуляри, що зсунулися на ніс.

— Знаю я вас, молодьож — не мозгами, а жопой думаєте. Всяких Тягнибоків опять навибираєте. Тьху, — плює на асфальт, повільно заходить до дільниці.

145-й виборчий округ — найбільший у Полтаві за територією, охоплює більш як половину міста. Сюди входить Київський район обласного центру, Полтавський і Котелевський райони області. Голосують близько 160 тис. людей. Серед них — мешканці полтавського Авіамістечка, де живуть багато військових пенсіонерів. Голосують у 11-й школі та 23-му професійно-технічному училищі.

— За послєдні років 10 на всіх виборах народу куча була, черги здоровенні, а це тішина. Даже до кабінок черг немає. Молодьожі — нуль. Одні пенсіонери загрібають. Странно то все, — шепоче жінка середніх років хлопцю, на вигляд років 20. Той схвально киває головою.

— Я вообще вперше йду голосувать. Зранку даже настраювався черги вистаювати, а тут пусто, — усміхається. — Нафіг тоді було Майдан влаштовувать, якщо в самий нужний момент все по барабану стало. Єслі молодьож не проголосує, то бабушки й дєдушки "регіоналів" поприводять до влади.

Біля виборчої дільниці в училищі №23 — невеликий сквер. Там на парапеті допивають пиво двоє хлопців.

— Якби найти кандидата, який за голос по ящику пива дає — ні хвилини не сумнівався б. У мене днюха скоро, бухло не помішає, — регоче один.

— Ти, Льоха, і мать за бухло продаси. Це ж будуще країни визначається, епохальний момент, — каже другий. — Як трохи просплюся, то голосувати піду. Думаю, або за "Самопоміч", або за Ляшка. Він прикольний, може, когось вилами штрикне.

З дільниці виходять троє літніх жінок, стають проти сонця.

— Михайловна, я за опозиціонерів теперішніх голос віддала. Там у них мужик хароший іде — Вілкул. На "Інтері" виступав, то сказав, як прийде у власть — не допустить гонєнія на церкву Московського патріархату, — поправляє вовняну хустку на голові. — Бо ці патріоти вже грань перейшли, священиків б'ють і церкви забирають. По городу ходять і показатєльно на картошку солдатам збирають. Це унізітєльно для церкви. Там молитися треба, а не попрошайнічать.

— Ти тіки сусідці з другого етажа такого не ляпни, — каже її подруга. — У неї брата на востокє сильно поранило. Кажуть, руку відірвало. Як узнає, що опозиціонерів піддержала — в морду плюне. Націоналістка страшна, даже прапор український на балконі вивісила.

Опівдні до дільниці підходить чоловік, на вигляд років 60. Представляється Віктором Леонідовичем.

— Я 10 лет на Дальнем Востоке отслужил, подполковник запаса. В Полтаву еще при Союзе по распределению попал, — каже. — Армійським друзям перед виборами у Росію дзвонив, то просили за комуністів чи опозицію голосувати. Думають, якщо не тих виберемо — країна розпадеться, а Путін псіхоне й війська масштабно введе.

— Мужчина, що ви таке несете, — перебиває військового худа 30-річна брюнетка. — Наші хлопці на війні гинуть, а ви за цих крис агітуєте. Постидіться і в церкву сходіть покайтеся. Хоча вам уже не поможе, бо ви — ватнік, — зітхає.

За півтори години голосувати приходять близько 50 людей. Найбільше — пенсіонерів. Хваляться, що віддаватимуть голоси за Опозиційний блок.

— У мене чоловік — військовий льотчик. Пенсію має близько 4 тисяч гривень. А в Росії такі ж самі получають у три-чотири рази більше, — голосно говорить по мобільному біля училища літня жінка. — Опозиціонери теперішні, конєшно, теж нікудишні, але лучше хай вони. При Януковичі хоч війни не було.

Поруч курять п'ятеро хлопців у спортивних костюмах.

— Через таких, як вона, знову будемо у сраці, — каже один із них.

×