9 грудня о 9.15 з території Васильківського коледжу Національного авіаційного університету виїхали 15 машин. Це автобуси й вантажівки з бійцями міліцейського підрозділу "Тигр". Із 4 грудня їх блокували на території військової частини жителі міста й активісти.
Уранці в понеділок спецназівці прорвали блокаду на КПП. Розкидали людей, викручуючи їм руки. Автомобілі, яким перекрили виїзд, зіпхнули в кювет, деякі пошкодили.
Васильківці перекрили трасу й решту транспорту не пропускають. Спецпризначенці, які встигли прорватися, прибули в центр Києва й вишикувалися на підступах до майдану Незалежності. Загалом на базу у Василькові прибули, за різними підрахунками, від 30 до 40 автобусів і вантажівок. Бійці "Тигру" і внутрішніх військ перелазять через паркан і пішки йдуть на Київ.
— Так били горько дітей. Що вже після того боятися? Побачили по телевізору, що Васильков стоїть тутой і потребує підмоги, — 60-річна Галина Іванівна до міста Васильків на Київщині приїхала зранку 6 грудня із селища Глеваха, що поблизу.
Біля КПП Васильківського коледжу поруч із Галиною Іванівною ще 11 односельців — стільки вмістилися у дві машини. Людмила Кащенко приїхала після добового чергування в перинатальному центрі столиці. Працює операційною сестрою. Каже, доба була важка — чотири кесарських розтини. Але не приїхати не змогла.
Люди блокують ворота коледжу. Уранці 4 грудня місцевий 52-річний Віктор Панджакідзе зняв на відео, як на територію заїхали автобуси й вантажівки зі спецназом. Відео виклав в інтернет й закликав не дати бійцям виїхати на Київ.
О 15.00 тут зібралися дві сотні людей. Під'їзд заблоковано легковиками і мікроавтобусами. Перед цим кілька годин тривали перемовини з командуванням Васильківського гарнізону. Протестувальники відмовилися звільнити виїзд. Бійці нібито мали їхати в Ірпінь, за 50 км на північ, і далі — додому, у Крим.
— У них немає наказу вертатися на місце дислокації, — лідер парламентської фракції "Батьківщина" Арсеній Яценюк біля воріт говорить у мікрофон. — План наступний: раз вони повертаються у Крим, ми саджаємо в автобуси з ними депутатів, проводжаємо до Ірпеня, і хай там далі їдуть. Під це повинен бути документ, і під це мають бути депутати. Так добре?
У натовпі лунає "Так" і "Ні".
— Якщо ми не скоординуємося, то прийдуть різного толку шахраї, як Яценюк, і введуть в оману суспільство, — каже Панджакідзе. — Ми не випустимо їх звідси. Я ляжу під колеса.
Праворуч від воріт стоїть стіл із харчами: бутерброди, 3-літрова банка з помідорами, пляшка з молоком. Власниця місцевого кафе "Оленка" привезла гречку, котлети, курячі стегенця, салат і чай.
— Вчора ушла з роботи в час ночі, — блакитноока Олена Мітенко, 49 років, запинає щільніше чорну довгу шубу. — Напихаємо людей, скільки влазить у машину, возимо в кафе грітися.
Сьогодні годувала сніданком 12 мітингувальників, які чергували тут уночі.
— У мене троє дітей, усі тут. Це для них будується країна. Один син — інвалід, має бронхіальну астму. У які структури я не зверталася б — чуствую себе ідіотом, бо не розумію нічого. Наче закон є, але він не діє. То в кінці кінців треба цю владу знять.
Сріблястою "тойотою" під'їжджає нардеп Олег Ляшко. Чути вигуки:
— Ляшко, де вила?
Він вважає, випускати спецназ не можна.
— Нєхрєн було сюди їхать. А раз приїхали — хай сидять, поки Янукович не відмовиться від влади, — каже.
Пропонує протестувальникам поставити намети.
— Тільки без символіки, — вигукує високий чоловік у кожусі.
Нардеп пояснює, що має тільки партійні, але їх можна встановити зображенням усередину.
— Краще купити палатки без символіки, вони недорого коштують, — відповідають йому.
Ляшко пропонує гроші на намети і дрова. Кілька чоловіків ідуть із ним до машини.
Починає замітати снігом. Під літаком, закріпленим на похилому постаменті, стоїть кремезний чоловік у чорній шкірянці із жовто-блакитною стрічкою. 40-річний Степан Шуканець засунув руки в кишені.
— Не за партію, не за ідею, а за дітей, котрих побили, — відповідає, чому приїхав. Він — фермер із Тернопільської області. Дві ночі чергує у Василькові.
— Тут був бусик, то ми по дві годині сиділи у кріслі, а тоді змінювалися й по 10 чоловік стояли тут ніч.
Леся Лукашенко, 39 років, тримає пакет із харчами. Принесла батон, варену ковбасу, сир. Торгує продуктами на місцевому Колгоспному ринку.
— Ми на базарі поставили коробку і збираємо, хто скільки може. Ходімте, покажу щось цікаве, — веде уздовж бетонного паркану коледжу. — Мені вже не страшно, — говорить дорогою. — У перві дні гаїшніки записували номера машин, хто приїхав сюди протестувать. Тепер ми повинні тільки перемогти. Інакше залишається або виїхать із країни, або помінять місце житєльства. Бо нам тут життя не дадуть, — повертає праворуч.
Ідемо стежкою, витоптаною в листі. Праворуч — 2-метровий паркан із колючим дротом. У кутку, де він вивертає ліворуч, облаштовано пункт спостереження: у бочці горить багаття, стоять три саморобні лавки. Біля паркану вкопані стовпчики. З них добре проглядається плац. По периметру стоять сині, жовті й великі білі автобуси, вантажівки. До них підходять військові в чорній формі, бронежилетах, дехто в шоломах.
По цей бік паркану стоять п'ятеро чоловіків.
— Чергуємо тут третю сутку, — простягає до вогню руки 32-річний Павло Кузяк зі Львова. — Вночі була ще сотня львівських. Януковича ми задавимо по-любому.
На території заблоковано 1,5 тис. бійців спецпідрозділу "Тигр", кажуть чоловіки. Це підрозділ МВС, що базується у Криму. Запитую, як відрізняють їх від курсантів. Вартові сміються.
— Щоранку о шостій виходять на зарядку — тоді їх добре можна роздивитися. Такий спектакль, — чоловіки розмахують руками — зображають удари, які відпрацьовують спецназівці. — У них ззаду написано "Тигр". У чорній формі, повній амуніції, шоломах із забралами. У курсантів форма інша. І з дубинками вони не ходять.
6 грудня об 11.00 за парканом заворушилися. "Тигри" почали завантажуватися до вантажівок. У повній амуніції, із шоломами й кийками посідали в автобуси. Машини прогрівали мотори.
— Навіть польову кухню повантажили, — розповідає Павло Кузяк. — Та люди не дали їм виїхати, і вони мусили розвантажуватися.
Підприємець 39-річний Володимир Коваленко збирається об'їхати військову базу довкола. Сідаємо в його машину. Під'їжджаємо до третього пункту громадської охорони. На воротах написано великими червоно-зеленими літерами: "Обережно, негодовані тигри!". Поряд набито трафаретом чорним на жовтому: "Стій. Стріляти буду". На ширину воріт викопано метровий завглибшки рів. Володимир пояснює, що цим виїздом не користуються. Пост — про всяк випадок.
Між дорогою і парканом брезентовий навіс. Попереду — бочка для обігріву, стоси дров.
— Ми прокладуєм комунікації, проводимо водопроводи. Приспособлені до любого клімату. Звикли буть надворі і зимой, і літом, — говорить заступник начальника столичного "БудАкваСоюзу" 52-річний Петро Левченко. Він у джинсах і короткому пальті з хутряним коміром. Четверо його колег у сучасних сірих куфайках і теплих штанях.
— Поки є люди на майдані — ми будемо тут, — Коваленко замовкає на півхвилини. — Або вони нас поб'ють і виїдуть. Нас тут недостатньо, щоб воювати з тисячею навчених тіл. Але ми — варта.
2 
1
Коментарі