"Нація знову прокидається"

— На майдані ночував п'ять ночей, трошки захворів, — каже 29-річний Юрій Левченко, кандидат у народні депутати в київському округу №223 від "Свободи". — Треба стояти за європейський вибір України.

З Юрієм зустрічаємося за годину до початку мітингу 29 листопада на майдані Незалежності. Там опозицій­ні лідери повинні оголосити план подальших дій після непідписання президентом Віктором Януковичем Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

Президент Янукович провалив саміт у Вільнюсі. Якою буде відповідь українців, зокрема й жителів Києва?

— Усе залежить від кількості людей на Майдані. Якщо прийдуть кілька сотень тисяч непроплачених, хто вийшов за ідею, — влада може впасти. Було б бажання триматися до останнього й не розходитися після танців і співів.

24 листопада вийшли понад 100 тисяч. Це був сигнал?

— Це дуже добре, бо з 2004 року такої кількості людей на Майдані не збиралося. На жаль, не було достатньо готових блокувати органи державної влади. Мають бути сотні тисяч. Тоді ніякі "беркутівці" й "тітушки" не допоможуть.

Зараз уже зібралася критична маса?

— Прогнозувати складно. Дуже багато людей сподівалися, що своїми закликами змусять Януковича підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Тепер відбувається певне протверезіння, що закликами не обійтися. Потрібні активні дії.

Який план дій має бути у 100-тисячного зібрання?

— Треба мирно блокувати роботу органів державної влади — уряд, Адміністрацію президента, "Межигір'я" Януковича. Коли під час помаранчевої революції блокували резиденцію Леоніда Кучми, це мало гарний психологічний ефект. Якщо протриматися хоча б тиждень, влада буде змушена піти на поступки. Наприклад, відправити у відставку уряд Азарова й підписати Угоду про асоціацію. Адже Євросоюз чекає на відповідь.

В ЄС кажуть, що їхні двері — відчинені. Чому Янукович туди не заходить?

— Бо йому важлива не доля 46-мільйонної країни, а "сім'ї" та олігархів. У короткостроковому плані вони програють від Угоди про асоціацію через можливі санкції Росії. Але країна виграла б у довгостроковому. Однак у них ментальність така: заграбастати зараз. Не думають про 10 чи 20 років наперед.

Останній рік ми начебто рухалися до Європи. Чому президент в останню мить натиснув стоп-кран?

— Якщо проаналізувати ці події, то видно: Янукович і не збирався підписувати угоду. Був план: до останнього тягнути й давати надію. Якби сказав це ще місяць-два тому, то люди б вийшли і примусили його підписати угоду. А зараз це зробити складніше, адже доводиться відігравати вже зроблене.

Як українці можуть відповісти владі?

— Змести її. Виходять одні, до них долучаються інші. Це — ланцюгова реакція.

Якщо люди зневіряться й розійдуться по домівках?

— Тоді стратегічно нічого в Україні не зміниться до 2015 року. Будуть фальсифікації і спробують проштовхнути Януковича на другий термін. З підконтрольними владі судами, правоохоронними органами, прокуратурою змінити щось у країні неможливо, якщо не виходити на вулицю. Або сьогодні, або 2015 року.

Що показали євромайдани?

— Люди відійшли від зневіри помаранчевої епохи. Зібралися й готові відстоювати свої права. Нація знову прокидається.

Як зробити, щоб не заснула ­знову?

— Важливо, щоб політики не були такими, як дев'ять років тому. Щоб знову не розбили надії людей. Але й українці не повинні знову зачаровуватися. Після обрання політика маємо аналізувати виконання його обіцянок. Це особливо легко для молодого покоління, коли є доступ до інтернету і можна подивитися, як депутат голосував за певний законопроект. Не дотримав слова — обирати наступного разу іншого. Поступово покращуватимемо владу.

Як непідписання Угоди про асоціацію з ЄС позначиться на чергових президентських виборах?

— Якщо народ стоятиме, можуть бути й дострокові президентські вибори. До 2015 року не треба буде чекати. Янукович сподівається, що непідписання дасть йому підтримку Росії. Але практика показує, що для виборів в Україні це — не головне. Такими зрадницькими діями Янукович змобілізує більшість українців проти себе.

В очах європейських лідерів наш президент постав брехуном. Він за носа їх водив рік. Виглядає наперсточником та кидалою. Водночас українці показали, що вони — за Європу. Але доки не позбудемося цієї влади, фундаментальних змін не станеться. Нічого кращого, ніж косметичний ремонт, не отримаємо.

Чим погано для країни непідписання ­угоди?

— Це відкриває дорогу до інтеграції в Митний союз. Якщо порівнювати Митний союз та зону вільної торгівлі з Євросоюзом, то, безперечно, стратегічно краще останнє. Проблеми були б два-чотири роки. Але в перспективі ми потрапляли б на платоспроможніші ринки. Там і вимоги до продукції вищі. Для українських виробників будуть стимули виходити з пострадянського застою. Олігархи майже не займаються модернізацією. З двох причин: маємо приватні монополії, яким це не потрібно, бо й так купують і не має жодної конкуренції. Друге: вони працюють на старі, пострадянські ринки, що не ставлять відповідних вимог до продукції. Той же Рінат Ахметов побу­дував завод ­­у Польщі й випускає якісну продукцію. А в Україні на своїх заводах використовує технології 1960–1970 років.

Почесний президент "Мотор Січі", "регіонал" В'ячеслав Богуслаєв сказав: ми готові модернізувати промисловість, але на це потрібно близько трильйона євро за 10 років.

— У них постійно щось змінюється. То 15 мільярдів треба, то вдесятеро більше, то тепер — трильйон. Це елементарне окозамилювання, щоб спробувати пояснити непідписання угоди.

Яких кроків чекати від ­Росії?

— Зараз там відкорковують шампанське і святкують. Почитав їхню пресу, скрізь пишуть: ми їх дотиснули, перемогли. Для них головне — затягти нас у Митний союз.

Що робитиме Європа?

— Європейський Союз міг би зробити більше. Мали б погодитися виділити кошти, щоб у Януковича не було аргументів не підписувати угоду. Відкрити кредитну лінію. Хоча б на 10 мільярдів євро, щоб пройти теперішні фінансові негаразди. Потрібен безвізовий режим для українців, як сигнал для нашого суспільства, що їх чекають в Європейському Союзі.

Партія регіонів заявила, що можемо підписати Угоду про асоціацію в березні наступного року.

— Це — нове окозамилювання. Треба діяти сьогодні і зараз. Є підйом людей, емоції. Українці вийшли на вулиці.

Зараз уся влада сконцентрована в руках президента. Чому балотуєтеся в депутати? Що робитимете у парламенті?

— Фактично я вже рік працюю у Верховній Раді, бо очолюю аналітичну службу "Свободи". Відповідальний за законотворчу роботу фракції, особливо економічні законопроекти.

Левченкові дзвонять. Він перепрошує.

— Рішення на нашу користь? Тоді добре, — відказує й пояснює: — В апеляційній інстанції щойно закінчився важливий процес. Бойко — технічний кандидат від Віктора Пилипишина — подав до суду, що в мене немає вищої освіти. Хотіли, щоб ЦВК написало в бюлетені, що в мене не вища, а середня освіта. Бо вчився за кордоном. Але смішно вважати, що Лондонська школа економіки — університет, в якому вчився, наприклад, Джон Кенеді, — не вища освіта. Ми виграли.

Левченко продовжує:

— Але, крім законотворчої роботи, нардеп мажоритарник має бути містком між громадою та органами державної влади. У народного депутата є достатньо повноважень примушувати райдержадміністрації, КМДА працювати на громаду. Бо лавками, під'їздами має займатися місцева влада. А народний депутат повинен створювати умови, щоб у бюджеті були гроші для цих лавок, і щоб узагалі була ця райрада, яка має цим опікуватися.

Яких змін потребує Україна насамперед? Як їх зробити?

— Ключова зміна — принцип, за яким люди обирають владу. Щоб розуміли, що не можна продавати голос за подачки. І не питати свого кандидата в народні депутати: чи ти поставиш нам лавку або дитячий майданчик, а навпаки — питати: в скількох партіях ти був, як голосуватимеш? Тільки тоді у владі з'явиться критична маса людей, які проводитимуть справжні реформи. Наприклад, судову. Щоб суддів обирали і відкликали люди. Так прибираємо корупційну складову. Те саме стосується міліції, прокуратури, землевпорядників. Народ має отримати право всіх їх відкликати на місцевому референдумі. Якщо начальник райвідділку — хабарник, скликаємо референдум.

До влади мають прийти нові люди. Часто чуємо, що потрібні професіонали, з досвідом. Яка користь від досвідченого чиновника, який щодня бере хабар і працює на свою кишеню, а не на державу? Краще п'ять років помилок, ніж 15 — саботажу. Проблема в тому, що в нас не було люстрації, яку провели Чехія, Словаччина, Прибалтика, Грузія. В Україні досі на ключових посадах сидять люди, що розповідали про світле комуністичне майбутнє, а сьогодні — про капіталістичне.

Якою бачите Україну за п'ять-сім років?

— Якщо Янукович залишиться на другий термін, то Україна наближатиметься до російсько-білоруського сценарію. Усе залежатиме від виборів 2015 року, якщо, звісно, в наступні дні не відбудеться народного вибуху. Робитимемо все, щоб Янукович не залишився президентом. Тоді зможемо нарешті проводити структурні реформи.

Закінчив університет у Лондоні та Магдебурзі

Юрій Левченко народився у Вінниці. Батько — капітан далекого плавання, мати — вчителька біології й географії.

— З батьком подорожував по світу, — розказує Юрій Левченко. — Крім українського, отримав і англійський шкільний атестат. Подав за стандартною процедурою документи в Лондонську школу економіки. Мене прийняли. За хороші оцінки зменшили оплату за навчання.

На першому курсі на життя заробляв, працюючи охоронцем, офіціантом у пабі, організовував конференції в університеті. Потім влаштувався за спеціальністю — у фінансовий відділ однієї компанії. Після закінчення університету в Лондоні вступив у магістратуру з управління в Німеччині. 2007-го повернувся до України. Вступив до лав ВО "Свобода". Очолює аналітичну службу партії, радник лідера фракції Олега Тягнибока з економічних питань.

Під час минулих парламентських виборів балотувався у виборчому округу №223 в Шевченківському районі Києва. Головним конкурентом був колишній голова цього району Віктор Пилипишин. Згідно з первинними протоколами із дільниць, Левченко набрав на 920 голосів більше. Однак Центрвиборчком "не встановив" результати виборів — через те, що понад 1300 бюлетенів за Левченка були умисно зіпсовані. Повторні вибори призначили на 15 грудня цього року.

— Люблю ходити в кіно, — розказує Юрій. — Але через напружену виборчу кампанію та інші партійні обов'язки за останні три місяці вибрався на фільм один раз. Сплю в середньому по 4–5 годин на день.

Із майбутньою дружиною Тетяною Левченко познайомився в партії, членом якої вона також є. Позаторік почали зустрічатися. Одружилися 21 вересня 2013-го.

×