— Мав передчуття, що штурм буде, і можуть знищити щось цінне. Тому на ніч забрав генератор, — каже київський бізнесмен Владислав Кириченко, 45 років. Від початку Євромайдану він — головний на барикаді та контрольно-пропускному пункті №1 "Спілка" перед Будинком профспілок. Це — єдина барикада, яку не взяли міліція та "Беркут" уночі на 11 грудня.
Владислав запрошує поговорити до свого сірого "ніссану". Автівка стоїть за барикадою з дерев'яних дощок. На передньому сидінні спить 52-річний завгосп ділянки Левко.
— Чаша терезів учора почала хилитися на бік влади. Бо Парубій із компанією проср..ли зверху всі барикади. Виснажили на них людей. Основна проблема Майдану, що військовою роботою тут заправляють люди, які не були в армії. Не знають, що таке тактика, стратегія, тил. Погану організацію компенсувала сила народного збурення.
Владислав — неголений, говорить хрипким голосом.
— У нас кістяк відібраний із дорослих мужиків з екстремальним досвідом, службою в армії. На ділянці маємо кілька десятків постійного складу. Тут найскладніший пункт пропуску — хоч на відшибі, але найближчий до входу у Будинок профспілок. І найширший проїзд для машин.
Після півночі Владислав зібрався їхати додому, щоб зібрати теплі речі й помитися.
— Вже вигнав машину, бачу: менти вишикувалися біля готелю "Козацький". Це були київські міліціонери — абсолютно адекватні. Але тут по Костьольній почали сипатися "марсіани" зі щитами, тисяч півтори-дві. Подумав: 5–10 хвилин наступу витримаємо.
Пару години вони мали якісь ротації. У цей час на жовтих КамАЗах із військовими номерами приїхали якісь у формах комунальників. Перед барикадою ми саме склали два КамАЗи дерев'яних піддонів. Із них мали наступного дня будувати казарму. Комунальники почали їх скидати собі на кузова й вивозити.
Штурм розпочався близько 3.00. Барикаду захищали кількасот людей.
— Підкріплення почало надходити між четвертою і п'ятою ранку. Після сьомої нас уже було більше, ніж ментів. Вони намагалися ще кілька разів прорвати опір — розкачувалися і били в оборонну стінку. Після цього наших людей забирала "швидка". Але садизму не було, з кийками на одного не нападали. В центрі стояло зо 300 осіб "Беркуту", навколо — міліціонери.
Владислав каже, що під час штурму сидів на дереві.
— Герой, який сьогодні не сцить — це дегенерат. Бо геройство в тому, щоб перебороти страх. Я героєм тої ночі не був. Сказав: "Хлопці, сьогодні на барикади не полізу. Бо завтра треба добудовувати нову казарму, завозити соляру, будматеріали". Я був, як Бандера, що сидів у Німеччині і писав прокламації. А Шухевич у цей час загинався.
Зразу за барикадою з польською журналісткою заліз на дерево. Спостерігав, наскільки правильно все робимо, як поставили піддони, як розставили сміття.
— Менти кийки загубили, коли їх відтіснили у купи мішків зі сміттям. Чоловік 20 у них борсалися. Також зачепили біотуалети праворуч. Ті почали хитатися. Народ, що був позаду, підштовхнув їх ногами, і міліціонери опинилося у рідкому гівні.
3 
1
Коментарі
2