— Я тобі скажу так: на Майдані воювали між собою Америка й Росія, — говорить літня жінка іншій, притримує на візку потерту картату торбу. У п'ятницю стоять біля "Макдональдзу" на майдані Незалежності.
Збоку двоє хлопців слухають це. Сміються.
На вул. Інститутській люди стоять у кількаметровій черзі. Кладуть червоні гвоздики загиблим під час Революції гідності. Розставлені фотографії Небесної сотні. Поряд запалили свічки. Двоє дівчат на мосту вивішують банер "Україна — це Європа". Клеять його до металевих поручнів прозорим скотчем.
О 14.00 на Михайлівській площі збираються близько 2 тис. активістів "Самооборони". Більшість пов'язали жовті хустинки на шиї. Стають у колону. Йтимуть маршем на честь річниці Майдану.
— На Донбасі ми втратили 100 самооборонців та двох сотників. Наша хода сьогодні — це також у пам'ять про них, — каже 43-річний Андрій Парубій, лідер самооборони Майдану, колишній секретар Ради нацбезпеки та оборони.
Чоловіки у військовій формі рушають вул. Володимирською в бік парку ім. Шевченка. Серед них — члени добровольчих батальйонів "Айдар", "Азов" та "Київ-1". Дорогою вигукують "Слава Україні!" та "Герої не вмирають!". Із парку по вул. Хмельницького звертають до Хрещатика.
— Одяглися, як на Майдані, в дань пам'яті. Не вистачає тільки щитів і палиць, — каже львів'янин 24-річний Олекса Бадюк. Єдиний з бійців 33-ї сотні одягнув бронежилет на марш.
Колона йде на майдан Незалежності. Там близько 300 людей аплодують їм та кричать "Слава!". Звідти рушає вул. Інститутською в бік Маріїнського парку.
— Нічого не змінилося. Ми тільки почали строїть країну, — мружить праве око 56-річний Іван Антонович. — Результати пожинатимуть наші діти. Ми розбили гніздо Януковича, але паразити з нього розлізлися й усіх кусають. Так от зараз нас жалять усякі курченки й путіни. Не дають нормально жити і працювати.
В Українському домі на Європейській площі відкривають фотовиставку. На першому поверсі працює "Мальтійська кухня" — підрозділ Червоного хреста. Її члени одні з перших торік розгорнули польову кухню з гарячою їжею.
Показують фільми про Небесну сотню. У цей час на четвертому поверсі лікарі-ендокринологи гуляють корпоратив. Лунає музика. На столах — канапки з червоною ікрою та лососем, ковбасою, сирна нарізка. З алкоголю пропонують горілку "Абсолют", коньяк "Закарпатський" та червоне вино.
На сходах Українського дому збираються активісти Автомайдану й футбольні фанати "Ультрас Динамо".
— Годовщина Майдана — это 30 ноября и 1 декабря на Банковой, Грушевского и 20 февраля, — розповідає високий 27-річний Олесь, прізвища не називає. На шиї має шарф "Динамо Київ". — Вот тогда нужно делать что-то. А сегодня — это просто какой-то фарс.
18.00. Зібралися близько 5 тис. людей. Більшість тримають синьо-жовті прапори та Євросоюзу. Сцену облаштували під стелою на Майдані. З обох боків на асфальті встановили 12 метрових плакатів. На них фотографії з Майдану — алея Небесної сотні, хлопець із балаклавою на обличчі синьо-жовтого кольору. Поставили скриньки для пожертв українській армії. Пахне воском. На сходах свічками виклали тризуб, слова "Слава героям".
Чоловік у темно-синьому овечому кожусі махає українським прапором:
— Стояв на Майдані з перших днів і до кінця, — розповідає киянин 58-річний Микола Кузьмич. — За рік життя в країні не змінилося. Просто без Януковича дихається вільно. Хочеться, щоб люди стали жить лучше.
Навпроти Будинку профспілок із багажника сірого мікроавтобусу на моніторі показують відео, як "беркутівці" 30 листопада торік розганяють студентський Майдан. Тут скупчуються з десяток людей. 25-річна Маргарита Олексюк обіймається з хлопцем:
— Мы на Майдане стояли не зря, — витирає сльози. — Янукович забыт. Сидит в своем Ростове, а его банда разбежалась по миру. Но если улучшения не будет, то люди снова выйдут протестовать. Я — готова.
О 18.20 розпочинають Народне віче. Священики різних конфесій читають молитву за загиблими на Майдані та Донбасі. Згадують закатованих у Криму.
За 20 хв. грає жалобний гімн Майдану за Небесною сотнею "Гей, пливе кача". Дехто витирає сльози.
— Не віриться, що рік пройшов. Таке враження, що завтра буде продовження, — 22-річна Катерина Комісаренко накидає на плечі синьо-жовтий прапор із написом "Херсон". — Ті самі люди тут зібралися. Це ті, хто ніколи не змиряться з несправедливістю. Я після лютого на Майдан не приходила, бо зразу в сльози кидало. Мій брат трупи витягав із-під обстрілу. Руку поранив. Тільки взявся за щита, як йому куля в руку — вжик. Зараз він в "Айдарі" служить. Помітила, що ті, хто пройшов 18–20 лютого, майже всі в армії.
Біля Головпоштамту троє чоловіків розливають горілку у пластикові стаканчики. Запивають зеленим "Тархуном".
— Янукович су...а. Сколько людей из-за него погибло и продолжает гибнуть, — каже один із них.
Під стелу до мікрофону виходить журналіст, новообраний народний депутат від "Блоку Петра Порошенка" 33-річний Мустафа Найєм:
— Я вас дуже прошу: не кажіть про Майдан у минулому часі. Майдан не відбувся ще. На кожній зустрічі, коли їздив по всій країні, мене питали: буде "Майдан-3" чи ні? Казав: не знаю. Зараз знаю — він буде. В парламенті. Цей Майдан має щось збудувати. Не хочемо просто гинути.
— Тре робить Майдан у парламенті! — вигукують із натовпу.
До мікрофону підходить новообраний депутат від "Самопомочі" 37-річний Єгор Соболєв.
— Л-ю-с-т-р-а-ц-і-я! — скандує, люди підхоплюють. — І це тільки одна з багатьох справ, що нам треба робити. Будемо чесними: з державою у нас величезні проблеми. Її або немає, або вона згнила настільки, що нікуди не годиться і краще б її не було. Тому люстрація настільки важлива.
— Влада — це ми! — кричать люди.
Біля дороги на місці від холоду тупцює киянка 46-річна Тамара Карпенко. Чекає на таксі. З нею донька років 20. Ховає обличчя під капюшоном. Крутить потерту "Нокію".
— Я прийшла положити квіти — червоні гвоздики, — розповідає Тамара Василівна. — Носила на Майдан чай, їжу. Познайомилася із Сергієм Нігояном (його застрелили 22 січня на вул. Грушевського. — "ГПУ"). За рік у країні мало що змінилося. Недовіра до влади осталась. Обіцянки, які були на Майдані, не виконуються. Дали втекти тим, хто привів до цього. Ті, хто голосував за вбивчі закони, знову пройшли до Верховної Ради.
Зі сцени лунають пісні, присвячені загиблим майданівцям та захисникам України на Донбасі.
Заходи закінчуються о 22.30. Сестри Леся та Галина Тельнюк із лідером групи "Козак систем" Іваном Леньом співають "Повертайся живим". Під сценою кількасот людей. Правоохоронці поновлюють рух автомобілів Хрещатиком.
— Українці добре вміють об'єднуватися проти когось. Зараз треба стояти за президента, бо в нас війна, — каже чоловік років 40 в шапці-мазепинці з тризубом.
Йде в бік метро Хрещатик із товаришем. Бере його під руку.
— И в войну власть меняли. Так что Порошенко ждет третий Майдан, если ничего не сделает нормального, — відповідає той.
94 дні тривала Революція гідності. Розпочалася 21 листопада 2013-го ввечері на столичному майдані Незалежності. Люди вийшли, бо Віктор Янукович не підписав Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Протест назвали Євромайданом. Він був мирним, доки в ніч на 30 листопада "беркутівці" не побили студентів. Після того люди масово поїхали до столиці. Поставили намети, щонеділі збиралися віче. Вимагали змінити владу. Перші двоє загиблих були 22 січня під час протистоянь на вул. Грушевського. Найбільше учасників полягли 18–20 лютого. Загалом під час Революції гідності загинули 102 особи.
4 
1
Коментарі