— Хлопці, киньте в нього чимось, а то його храп аж на Грушевського чути, — довготелесий чоловік вовтузиться на куцому карематі. У ніч на 2 лютого пробує заснути на другому поверсі в Українському домі, де ночують охоронці барикад на Грушевського. Відкрили тут нічліг для сотень людей із самооборони, кухню, медпункт і штаб Автомайдану.
Український дім майданівці захопили 25 січня. Брали штурмом, бо тут засіла рота бійців внутрішніх військ. Активісти боялись ударів у спину.
Вибите скло над центральним входом частково замінили, решту забили ковдрами із фанерою. Ззовні вхід прикривають 2-метрові барикади з мішків снігу. Праворуч від входу на стіні написано "Автомайдан". Ліворуч комендатура.
Квіти у вазонах засохли, залишилися стебла. На тумбі-вазоні п'ють чай двоє чоловіків у шапках-масках із малюнками черепів.
— Сегодня Гриценко видел. (Олексій Гриценко, один із лідерів Автомайдану. — "ГПУ"). Он сказал, что у них почти не осталось машин, которые не пострадали от "беркутов". Почти половину сожгли, ещё часть поламали, — каже 20-річний Антон. Прізвища не називає — останнім часом чимало майданівців не поширюють інформацію про себе.
— Я слышал, что они теперь сделали парковки возле баррикад и здесь, на Европейке. Здесь то точно не сожгут — мигом отловим козлов. У моего брата подожгли авто — он ездил на Межигорье 29 декабря. А вчера нашел свою машину в списке "антимайдана" — менты слили каким то пи… сам все номера, которые переписали под воротами "Золотого унитаза".
У фойє переїхав вільний університет. Великий екран та кілька десятків крісел розмістили по центру. Показують фільм "Кримінальна окупація" — під акомпанемент піаніно, що стоїть тут. На кріслах куняють кілька десятків мітингарів.
Ліворуч сцени — склад та видача одягу, праворуч — інформаційний центр, каплиця і студентський кампус. Територію розділили перегородками, якими під час виставок перекривають зал.
За 10 м — революційна бібліотека. Чотири стелажі заставлені книгами. Волонтерка Алла пояснює, як працюють:
— Візьми почитати, але поверни назад. За це отримаєш цукерку, — просить допомогти перенести кілька ящиків. — Поки що нічого не вернули, але підходять і м'ятні цукерки тирять, — сміється Алла. На основній роботі вона також працює бібліотекарем. — Найбільше просять читати "Чорного Ворона" Василя Шкляра й Оксану Забужко.
В Українському домі відкрили пункт обігріву, хірургічне відділення "народного шпиталю", кухню, перукарню. Люди розташовуються на чотирьох поверхах. Деякі кімнати перекрили охороною — там зберігають фонди музею Києва.
— Тут ночують тільки сотні самооборони. Мітингувальники можуть погрітися, але не ночувати. Ми ж прикриваємо Грушевського. У разі чого — кілька сотень захищатимуть барикади, — розповідає 40-річний Володимир.
Він — старший в одному із крил будівлі, де сплять бійці 32-ї сотні. Перераховує правила, яких слід дотримуватися: не красти, не фотографувати, не шуміти й завжди бути в доброму гуморі. Розповідає про те, що люди переробили чоловічий туалет на душ. Підключились до тепломережі, щоб вода не протекла під підлогу — зробили ізоляцію.
— Але туди тільки по талонах, а то бардак буде, — Володимир обіцяє знайти місце, де можна лягти спати.
Близько опівночі веде до правого крила на першому поверсі. Виставковий зал тепер перетворився на спальні місця. На вході — охоронець, під стінами стоять міліцейські щити й саморобні, дерев'яні. Дубинки, палиці та арматура сперті об стіну. Із Володимиром нас четверо — шукаємо вільні місця для сну.
— А я вже тут ночував — 2004 року. Ось там мій матрац валявся, — бородань у чорній куртці з безліччю кишень показує місце біля батареї. — У помаранчеву там спав майже тиждень. Тоді тут теж штаб був. І люди так само куталися у всьо шо можна. Правда, тоді не було так холодно — тільки сніги великі падали. І тоді ми не додумалися з мішків із снігом барикади строїти.
— Бо тоді міліція нормальна була — переходила на бік людей, — відповідає афганець 48-річний Олег.
Кілька голосів шикають, бо голосно розмовляємо. За кілька хвилин знаходимо вільні місця. Троє чоловіків, що спали в дальньому куті кімнати, піднімаються під мелодію будильника з телефону. Заспані пробираються до виходу.
— Слава Україні. Мы на дежурство едем — шесть часов на баррикаде на Грушевского, — пояснює один із чоловіків у масці. — Там можно прилечь. Поспешите, пока никто не залез.
Спати доводиться на двох матрацах під кількома ковдрами. На одній із них штамп "Укрзалізниця". Усі роззуваються, ставлять взуття під батарею. Шкарпетки викидають у смітник — нові лежать при вході.
— Я жав руку Янику, коли він приїжджав до нас у Черкаси, — ні з того ні з сього каже бородань. — Він до нас на завод приходив, грамоти роздавав. У цього охорони більше було, ніж нас, роботяг. Ми тоді навіть йому повірили: все-таки після Ющенка розчаровані були. А потім за його ж розпорядженням завод закрили.
Усю ніч кімнатою вештаються люди. У повітрі тхне одеколоном, немитими тілами, димом від одягу та їжею — хтось приніс канапки із салом і цибулею. Коли відчиняються двері, чути гру на піаніно. Спимо на твердому, але в теплі — у приміщенні більш як +20°С.
Усіх будять о 6.00. Люди спросоння починають співати гімн України. Всіх просять вийти з кімнати — санітарна година. Двоє жінок у целофанових накидках починають мити підлогу смердючим розчином.
1 
1
Коментарі