Село Ділове Рахівського району Закарпаття, за 50 м від українсько-румунського кордону, в XVII ст. називалося Трибушани. За місцевою легендою, тут жили три брати Бушани. Діловим село стало пізніше — через те, що тут жили "ділові" люди. Вони видобували мармур та крихту в кар'єрі. Тамтешнім каменем облицьовані кримська резиденція президента Віктора Януковича, стадіон "Донбас Арена", Одеський оперний театр і київська станція метро Тараса Шевченка. В Українському інституті промислової власності, де реєструють усі вітчизняні знаки для товарів і послуг, товарний знак Трибушан оформив на себе міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко.
— Він у долі вже пару років, — каже голова Діловецької сільради Людмила Романюк. Має років 50, вдягнена у светр "під леопарда". — Правда, міністр тут ні разу не був, — Людмила Іванівна поправляє рожеві айстри у кришталевій вазі на столі. — Ще від розвалу Союзу тут керують донецькі. Єдиний, хто з наших, діловчан, там — директор Олександр Вітер.
Голова сільради говорить: до місцевого бюджету з місця видобутку не надходить ані копійки.
– 52 тисячі гривень, що кар'єр мав би давати за користування надрами, йдуть у районний бюджет, — пояснює Людмила Романюк. — А в нас дитячий садок на утриманні — 100 дітей, чотири групи. Зверталися і в податкову, і в суд. Але Міністерство навколишнього середовища дало ліцензію, щоб гроші поступали в район.
Насправді міністр "в долі" щонайменше вісім років. 2005-го на його дружину Людмилу Захарченко була зареєстрована фірма "Лінкруст". Це — офіційний представник "Трибушан", зараз її діяльність припинили. Також Людмила Валентинівна 2006 року була власницею фірми "Гірничорудні технології", яка й заснувала приватне акціонерне товариство "Мармуровий кар'єр Трибушани". Воно розробляє однойменне родовище.
Микола — високий, худий, в окулярах, синій фуфайці та чорній шапці. Їде велосипедом дорогою Ділового. За спиною — сірий наплічник. Розповідає, 30 років від квітня по жовтень трудиться у кар'єрі. Решту часу, коли сезон видобутку мармуру закінчується, працює у приватних фірмах.
— Зарплати платять стабільно, — розказує. — Сторожам по 700 гривень дають. Другим — і по 1300, а робочі мають десь до 2 з чимось тисяч гривень. Раньше мармур грузили вагонами, тепер його стало менше: вивозять машинами. У день по 15–20 тонн по-любому.
Тонна мармурової крихти коштує 500 грн.
— Її відправляють у супермаркети, — каже Людмила Романюк. — Коли роблять клумби, посипають зверху ґрунту нашим мармуром. Везуть на Білорусію, Молдавію дрібну мочку, добавляють у неї всяких речовин і з того роблять фасади будинків.
Офіс мармурового кар'єру розташований під горами. На дерев'яній вивісці — наліпка "Голосуємо за Шелевера". Це депутат-"регіонал" обласної ради.
— Директор зараз вийде, — обіцяє повновидий охоронець у трикотажному светрі, потертих штанях і картузі.
Проте за півгодини повідомляє: керівництва немає. Питаємо, чи правда, що неофіційним власником кар'єру є міністр Захарченко.
— Нам ніхто такої інформації не дає, — ховається за дверима працівник. — Із донецьких приїжджає начальник. Більше нічого не знаю.
Дзвонимо за донецькими телефонами підприємства. Відповідає один.
— Це приватна квартира, — запевняють власники номера.
У патентних документах на Трибушани міністр Захарченко зазначив домашню адресу — місто Донецьк, вул. Торецька, 46. Шукаємо її в інтернеті — й знаходимо оголошення про продаж. Це палац площею 560 кв. м. Там є камін, сауна, басейн, теплиця, розарій, гараж на кілька автомобілів. Також на території маєтку — розплідник мальтійських болонок "Санн Де Ліон". Цуциків полюбляє дружина міністра. Один такий коштує до $2 тис. Людмила Захарченко розмістила фото розплідника в інтернеті. На них видно, що вольєри розраховані на десятки собак.
Дім міністра у Донецьку збудований 2004 року. Віталій Захарченко тоді працював першим заступником начальника управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області. Будинок продають за 8 млн 708 тис. 800 грн.
2010 року, коли Захарченко перереєстровує на себе один із товарних знаків кар'єру, зазначає вже столичну адресу — бульв. Вернадського, 16б. Це гуртожиток "Серійного заводу "Антонов". Розташований на околиці Києва.
Сходовий майданчик від вхідних дверей відгороджений ґратами. З коридору пахне яєчнею та вареною картоплею. Увійти можна тільки через пост вахтерки. Біля нього — великий коридор, у якому в ряд стоять дитячі візочки та дорослі велосипеди, пара пральних машинок і лижі. Вахтерка — фарбована на блондинку, невисока — відмовляється назватися. Проте запевняє, що Захарченка у будинку ніколи не було:
— Я тут працюю п'ять років. Усіх пожильців знаю поіменно. Хоча ваш Захарченко міг у нас бути зареєстрований, але не жити. Зателефонуйте завтра, попитаю в коменданта.
Наступного дня приходимо в гості до коменданта. Розмову знімаємо на телефон. Висока повновида жінка в бежевому светрі-балахоні, коротко стрижена, в окулярах, теж не хоче назватися. На запитання, як працівник податкової — Віталій Захарченко 2010-го був заступником начальника Державної податкової служби, потім першим заступником, а в грудні очолив ДПАУ — прописався в гуртожитку авіаційного заводу, комендант відповідає крізь зуби:
— Єсть начальство на заводі, єсть паспортист.
— А ви не знали, що до гуртожитку приписана "ліва" людина?
— Шо ви наставили свою камеру? — обурюється комендант. — Ви шо, думаєте, я ідіотка? Чи шо вам дозволено все?
Із цими словами виганяє нас із приміщення.
Зачіпку, де шукати родину Віталія Захарченка, дала фірма "Фінансова компанія Ок‑2".Вона була зареєстрована на столичній вул. Щорса, 44а на дочку міністра внутрішніх справ — Вікторію Нехаєву. Тепер у державному реєстрі у цієї фірми кілька власників, дочки Захарченка серед них нема, та й адреса донецька. У Вікторії Нехаєвої є сайт в інтернеті. Основними світлинами зробила власний фотопортрет та зображення Софійського собору.
"Отримала кваліфікацію лікаря за фахом "радіологія", — пише Вікторія про себе російською. — 2010-го вступила до Донецького державного університету на факультет менеджменту невиробничої сфери. 2011-го — до Одеської юридичної академії на заочну форму, спеціалізація — державне управління та міжнародно-правові відносини. Обрала професію юриста, щоб вести боротьбу за справедливість, гуманність, законність, правопорядок".
Ідемо за колишньою адресою реєстрації "Фінансової компанії "Ок-2". Це одна з елітних багатоповерхівок у центрі Києва. З вікон видно Печерські пагорби та пам'ятник Батьківщина-Мати. Консьєржка на дверях — немолода жінка в блакитному гольфі й чорній безрукавці. Надягає окуляри і розгортає зошита зі списком мешканців будинку.
— Нехаєва… — водить скрюченим пальцем по сторінках. — Захарченко є, Нехаєвої — нема. Це взагалі квартира міністра внутрішніх справ.
— Тут міністр живе?
— Не живе, ремонт іще йде. Закінчать ремонт — заселиться.
Піднімаємося до квартири міністра. У ліфті на стінах наліпки "Это не против России, а против ментовской крыши. Выходи на Майдан" та "Это не за Европу, а против взяток чиновникам". На 18-му поверсі стукаємо в двері Захарченка — віддають металом. Отже, броньовані. Захисна плівка не обдерта. Ліворуч дверей висить масивний домофон із відеокамерою. Дзвонимо. Ніхто не відчиняє.
Сміттєпровід, стіни та двері під'їзду заліплені оголошеннями рієлторів. Телефонуємо за одним. Називаємося покупцями. Говоримо, треба таку ж квартиру, куди ми щойно стукали.
— Ми таку продаємо, на тому ж поверсі, — каже жінка.
За кілька годин зустрічаємося під помешканням. Наталія — невисока білявка за 50 років, у замшевих мокасинах і червоній дутій куртці. Із собою приводить Ірину — високу доглянуту брюнетку з телефоном "Верту".
— Квартиру продает моя хозяйка, — пояснює Ірина. — Это известный в Киеве дизайнер интерьеров. Если хотите, за дополнительную плату она оформит жилье и вам.
Ірина стукає у двері, їх відчиняє молодий чоловік у робі, весь у пилюці. З кімнати чути рев перфоратора і музику групи "Брати Гадюкіни", що лунає з дешевого магнітофона. Ірина дозволяє зняти помешкання на мобільний телефон.
— Це 18-й поверх, 156 квадратних метрів, вікна виходять на бульвар Лесі Українки та на Дніпро на схід, — підводить до вікна на всю стіну. — І ще — на "Оушн Плаза", — говорить про один із найбільших столичних торговельних центрів. — Красива панорама. Це — одне з найкращих планувань.
Питаємо, чим ця квартира відрізняється від сусідньої, яка належить Захарченку.
— Нічим. Вона така ж. Дзеркальна.
Працюють п'ятеро молодих чоловіків. Стіни нештукатурені, немає перегородок між кімнатами. Лежать мішки з шпатлівкою, стоять банки з фарбою. На саморобному столі з цеглин — бляшанка зі шпротами, майонез, батон у целофановому пакеті й пакет апельсинового соку.
— Власник тієї квартири, — махає рукою рієлторка в бік дверей помешкання Захарченка, — купив її за 309 тисяч 600 доларів. Це без комісії, бо вони ще нам комісію платили. Ми ж вам пропонуємо набагато дешевше, — стискає мій лікоть.
Отже, нове житло міністра внутрішніх справ коштує 2,5 млн грн.
На своєму сайті дочка Віталія Захарченка пише, що заміжня. Її чоловіка звати Ілля Нехаєв. Знаходимо його в інтернеті. Зять Захарченка теж має сайт. Оформив його у жовто-блакитних тонах. Повідомляє: працює в юридичній фірмі "Рада" та готується стати суддею — вступив до Одеської юридичної академії.
На зятя міністра реєструвалися фірми "Якісний продукт", "Центр управління бізнесом" та "Альтер групп". Остання імпортує й експортує нафтопродукти та коксохімічну продукцію, має представництво в Лондоні, купує частку в "Дебальцівській промислово-будівельній компанії".
"Центр управління бізнесом" зареєстрований у Донецьку на вул. Куйбишева, 143г. Партнером Іллі Нехаєва у ньому є пенсіонер Анатолій Нозік. Він керує також фірмою "АМІ", адреса якої та сама, що й у Центру. Із 2010 року "АМІ" отримала з держбюджету 139 млн грн. Заплатили їх переважно МВС та податкова, якою Захарченко керував до переходу в міністерство.
Сваху міністра внутрішніх справ звати, як і дочку, — Вікторія Нехаєва. Вона психолог, працює в донецькій "Торі студіо". Серед послуг — фітотерапія, тибетські практики, медитації та масажі з використанням мінералів. 1 год. такого коштує 150 грн. 2008 року сваха Захарченка очолювала товариство "Марго груп". У жовтні 2013-го торговельний центр "Марго" відкрили у Києві на просп. Московському. Сьогодні фірмою керують інші люди, Вікторія Нехаєва в офіційних документах не фігурує.
Сват міністра внутрішніх справ Сергій Нехаєв живе в Росії. Він — генеральний директор Міжнародного інвестиційного союзу, який залучає іноземні інвестиції. Також очолює московську інвестиційну групу "Веб-план" і є головою ради директорів кіпрської компанії "Амальгам Груп", що виробляє сонячні установки з використанням нанотехнологій.
В останній оприлюдненій декларації Віталія Захарченка за 2010-й зазначено, що за рік його дохід становив 1 млн 330 тис. 138 грн. Із яких 167 тис. 679 грн — зарплата.
Запаси золота оцінюють у півтора мільярда доларів
Товарні знаки мармурового кар'єру Трибушани міністр внутрішніх справ реєстрував разом із донеччанином Валерієм Бредихіним. Це електромеханік, який опікувався збором брухту. 2003 року Бредихін став одним із засновників товариства "Гірничорудні технології". 2006-го ця компанія перейшла у власність дружини міністра внутрішніх справ. Тепер "Гірничорудні технології" стали приватним акціонерним товариством, ними керує син Бредихіна — Святослав. Ця фірма і зазначена як засновник ПрАТ "Мармуровий кар'єр Трибушани".
Іще Валерій Бредихін створив товариство "Гірничо-металургійний комплекс". Ця фірма у грудні 2012-го ввійшла до складу "Карпатської рудної компанії". Й отримала доступ до надр Мужіївського золоторудного родовища в Закарпатській області. Запаси коштовного металу в ньому оцінюють у $1,5 млрд.
2 
1
Коментарі
16