Львівська міліція переходить на бік мітингарів

У ніч на 19 лютого 2014 року львівські активісти оголошують ніч гніву. Підпалюють казарми, автомобілі, захоплюють адмінбудівлі.

О 21:05 півтисячі людей у масках і балаклавах підходять до Львівської облдержадміністрації. Ламають вхідні двері, б'ють вікна, заходять усередину.

За 15 хв. пікетувальники рухаються до облуправління міліції на площі Григоренка. Усередині палять матеріали кримінальних проваджень і меблі. Перед будівлею розводять вогнище. На другому поверсі в кабінеті слідчого виникає пожежа. Приїжджають рятувальники.

— Ганьба! Ганьба! — гукають із вулиці.

Начальник обласної міліції 46-річний Олександр Рудяк виходить до натовпу. Міліція з народом, каже.

— Переді мною стояли 4,5 ­тисячі осіб, — згадує Олександр Рудяк. — Ми мали право стріляти. Однак не зробили цього. Приміщення здали без протистояння. Інакше у Львові були б ріки крові. Якби силовики застосували зброю, то на кожному ліхтарі висів би мій міліціонер.

О 22:00 біля головного входу до частини внутрішніх справ на вул. Стрийській палає барикада з шин. Люди не випускають силовиків, які збираються до Києва. Правоохоронці жбурляють у натовп світло-шумові гранати. Одна потрапляє в дівчину. У відповідь активісти кидають бруківку та коктейлі Молотова. Вогонь перекидається на казарми.

О першій ночі до людей виходить начальник Західного територіального командування внутрішніх військ МВС генерал 49-річний Юрій Аллеров.

— Бійці не мали жодного наміру виїхати на Київ. Хотіли патрулювати Львів, бо отримали сигнал про можливі провокації, — каже. У нього трусяться губи. Віддає наказ службовцям передати мітингарям щити, шоломи, маски, бронежилети. На ношах виносять обпеченого військового. Він ховався від вогню — стрибнув із третього поверху й пошкодив спину.

×