Біля магазину в центрі Львова розмовляють дві молоді жінки. В обох на сумках пов'язані жовто-блакитні стрічки.
— Учора о 12-й ночі до чоловіка подзвонив товариш, — швидко говорить білявка у чорній шубі зі штучного хутра. — Каже: Вадік, на Стрийській військові хочуть виїхати з частини на Київ. Треба блокувати, машин не вистачає. Твій "Фольксваґен" старий. Якщо його розіб'ють чи протаранять, я тобі половину грошей верну". І що думаєш? Чоловік одягнувся й поїхав.
— Не боялася відпускати? — перепитує знайома.
— Мені вдалося вмовити його на Майдан у Київ не їхати. Кажу: у тебе дитина мала, ти наш годувальник. А вже щоб у Львові примусити його сидіти вдома — побоялася.
— Моя мала видала з утра: "Мамка, їду на Майдан, буду воювать". Я їй підзатильнік виписала. Іч, шо придумала! Кличко перед тим чорним "Беркутом" чомусь не стоїть. А вона, дрищ малий, буде світитися, — товста жінка в кожусі на Центральному речовому ринку в Полтаві накриває стіл у ятці зі светрами та шапками. Ставить коньяк "Старий Кахеті", мерзлими пальцями розкладає на тарілці ковбасу. Святкує день народження. Біля жінки зібралися з десяток продавщиць.
— І шо ви думаєте — помогло? — продовжує. — Кричала на весь дім, що втече з дому. Патріотка, бляха-муха. Прийшлося закрити в хаті на замок. 18 років, а рішила за ідєю жизнь отдать. Думає, її рука поможе Яника зігнать.
Висока шатенка в запотілих окулярах наливає спиртне в пластикові стаканчики.
— Любка, желаю, щоб на твій день народження Яника вислали в космос або забрали інопланетяни. Прикинь, на слєдущий год будемо два празніка відмічать — твою днюху і день викрадення Яника, — регоче, з рота йде пара.
— Ну тебе — знайшла, що пожелать, — відповідає іменинниця. Усі п'ють по чарці, закушують лимоном.
— А шо — презідєнту з ними буде добре. Він, як ті інопланетяни, не знає, що робиться в країні. Робить вигляд, що немає мільйонів людей, — продовжує шатенка.
— Права ти, Танюха. Як сказав Тягнибок після переговорів: "Таке враження, що президент не орієнтується у справах країни". Пішов по слідах Черновецького, десь літає, — сміється наймолодша блондинка.
Перед першою барикадою на вул. Грушевського у столиці спалахують шини. Чоловіки дивляться на відблиски вогню.
— О, наші огонька підкинули, — кричать дядьки біля другої бочки.
— Хай горить, — схвально киває головою чоловік, на вигляд років 70. — Треба, щоб вони бачили: люди не впали духом і не відступили. Уже в областях восстали. Якщо президентом поставить нормальну людину, то парламент сам по собі уйде.
Кілька чоловіків довбають ломом лід перед готелем "Дніпро" на Європейській площі. Засипають у мішки, які тримають жінки. Їх несуть укріплювати барикади.
— То що роздягнули "беркутівці" чоловіка — це залякать нас хочуть. При власті беспредєльщики — отакі у них уголовні команди. І то не тільки наші, а вже російські. Треба їх по одному виловлювать і допитувать, хто вони. У них тактика — ночной терор. Посилають групи по Києву. Треба таку групу вислідить і захопить, бляха. А тоді учить їх, учить. Не нада вбивать, но учить. Провокувать, щоб напали, і тут же захвачувать. Їх треба деморалізувать. Нам потрібні костюми їхні, бляха. Для цього треба розроблять гарненько операцію.
— Та ж це просто і геніально, — погоджується другий. — Говориш тим мудакам у штабі — не хочуть слухати. Який там штаб? Там усі вже думають, по яких списках пройдуть у майбутню Верховну Раду. І кожне думає: "Не треба ж себе скомпрометувать. Не дай Бог, мені причеплять там якусь кров". Та хай уже не вмєшуються. Хай дадуть нам людину, і та людина відповідає. А вони хай сидять нахєр дома.
Біля метро Контрактова площа в Києві говорять четверо безхатьків:
— Треба Кличка робити президентом, — каже чоловік.
— У нього, канєшно, не хватає управлєнческой жилки, але кращого нема, — додає другий.
3 
1
Коментарі