Нещодавно Українська Гельсінська спілка з прав людини надіслала мені як кандидату в президенти 10 незручних запитань, що стосувалися прав людини. Яким же було моє здивування, коли дізнався, що з довгого переліку кандидатів свої відповіді надали лише п'ятеро. Решта — проігнорували. Тема захисту прав людини не залишає місця для популізму і брехні. Ось чому вона непопулярна на цих виборах.
Але ми ніколи не побудуємо сильну державу, якщо людина, її права та інтереси не будуть визнані головною цінністю. Галас популізму і брехні затихне, цінність людини залишиться вічною. Я наполягаю, що вже сьогодні треба розпочинати роботу з перезаснування держави. Уся її система координат має обертатися навколо і заради людини.
Відкрийте Конституцію України. Лише чверть її тексту стосується прав людини. Решта — регулювання діяльності державних органів влади. Так і в житті: між людиною і державою виросла прірва. Вони ніби два колеса одного автомобіля, які крутяться в різні боки. Тож і руху вперед нема. Людина займається самовиживанням, державні інституції — самозбереженням.
Ця модель успадкована з радянської тоталітарної системи і продовжує існувати. Для радянської держави людина була лише витратним матеріалом. З того часу сформувалося стійке, майже генетичне переконання, що держава — це система, яка карає.
На хвилину задумайтесь, як ви, наприклад, зараз сприймаєте державні органи, починаючи від суду, прокуратури, навіть оновленої поліції. У сприйнятті більшості — це винятково каральні інституції. Органи тиску, перерозподілу, насилля і знищення. Суспільство не бачить у цих інституціях захисту, хоч це найперше їхнє завдання. Нема відчуття, що державні органи працюють заради обслуговування людини, аби та почувалася вільно і захищено.
Держави замало там, де вона потрібна. І забагато — де не треба. Вже починаючи від пологового, дитсадка і школи, ми бачимо, що у нас головною цінністю залишається майно, а не інтереси людини. Це те, що притаманне тоталітарній системі і ніяк не може викорінитися з Української держави.
Нам украй необхідно вертатися до цивілізованих держав, у яких основною цінністю є людина. Змінюватися на рівні свідомості. Вважаю, що основними кроками держави в бік людини мають стати:
1. В армії: визнання головною цінністю не зброї та майна, а солдата. Тільки та армія, в якій дорожать солдатом, офіцером і їхніми сім'ями, може здолати тоталітарну армію, що суне зі сходу.
2. В економіці: свобода для людини праці. Лібералізація податкового законодавства, діалог влади з бізнесом. Передача регуляторних функцій держави секторальним галузевим недержавним організаціям та об'єднанням.
3. У державному управлінні: зосередження коштів, необхідних для фінансування потреб людини, у місцевих бюджетах. Понад 90 відсотків потреб людини реалізується на місцевому рівні. Втім якщо подивитися на розподіл ресурсів, то стає зрозуміло, що більш як 70 відсотків коштів ідуть із центрального бюджету. Це неадекватна ситуація.
4. В органах влади: служіння в інтересах людини, привітне ставлення, рух до людини, а не проти неї.
5. У соціальній сфері: опіка тих, хто ще чи вже не може працювати; підтримка материнства і дитинства, допомога інвалідам, ветеранам.
6. У духовному житті: ця теза може викликати критику, але я переконаний, що будь-які зміни в церкві нічого не варті, якщо людям не буде створено елементарних умов для комфорту. Лавочки у храмах — це повага до вірян і прояв християнської турботи до ближнього.
7. В особистому житті: визнання прав людини вищими за закони держави. Якщо закон суперечить праву — його має бути змінено. Невтручання держави в особисте життя людини, дотримання принципу "моє тіло — моє діло".
Про ці кроки вам не кричатимуть із політичної реклами на телебаченні. Адже вони не вписуються в рамки популістичних заяв. Нинішня політика скотилася до рівня вистави у театрі, де людина і політик потрібні одне одному тільки тоді, коли один у ролі глядача, а другий — актора. Після спектаклю вони знову не бачать потреби одне в одному. Політики замикаються у державі. А людина знову залишається сам на сам зі своїми проблемами.
Україна проголосила курс на євроінтеграцію. Одним із базових документів ЄС є Хартія основних прав Європейського Союзу. Людиноцентричний документ, що закріплює політичні, соціальні, економічні, особисті права громадян ЄС. Його прийняли 2000-го. Майже 19 років минуло з часу проголошення цієї Хартії, а Україна, яка рухається в Європу, залишається далеко від цього документа.
Ось декілька статей Хартії основних прав ЄС, які, вважаю, треба закріплювати і в українські Конституції:
Стаття 1. Гідність людини недоторканна. Її необхідно поважати і захищати. Стаття 23. Рівноправність чоловіків і жінок має бути забезпечено у всіх областях, в тому числі — у сфері працевлаштування, роботи і винагороди за працю. Стаття 24. Діти мають право на захист і догляд, необхідні для їх добробуту. Вони можуть вільно висловлювати свою думку. Стаття 25. ЄС визнає і поважає право людей похилого віку жити гідно та незалежно і брати участь у соціальному та культурному житті. Стаття 26. ЄС визнає і поважає право інвалідів користуватися результатами заходів, спрямованих на забезпечення їхньої самостійності, соціальної і професійної реабілітації та участі в житті суспільства. Стаття 29. Кожна людина має право на доступ до безкоштовних послуг з працевлаштування. Стаття 33. Охорона сім'ї забезпечується на юридичному, економічному і соціальному рівнях.
Українське суспільство вже давно переросло державу. Революція за революцією воно розвивалося, дорослішало, робило великі кроки вперед. Натомість держава, навпаки, деградувала, зупинялася в розвитку.
Зараз є два шляхи — або чергова революція, або перезаснування держави. Пропоную змінювати систему, починаючи від Конституції. Основою нової Конституції мають стати інтереси й потреби людини. Що стосується роботи органів влади, достатньо закріпити у законах. Наше завдання — подолати розрив між державою і суспільством. Основною цінністю нарешті має стати людина.
Сьогодні маємо вдосталь тих, хто прагне отримати владу. І зовсім мало тих, хто здатен її організувати в інтересах людей. Я готовий взятися за цю роботу.
5 
35413
Коментарі