Міністр юстиції Сергій Головатий, 51 рік, завжди був особою для української політики нетиповою. Принциповий і тому зазвичай дуже незручний для опонентів. Для своїх інколи теж. Яскраво виражений індивідуаліст, безпартійний. Гарний промовець. Був безоглядним і безкомпромісним критиком Леоніда Кучми, оточення якого його ненавиділо.
Зараз у колишнього опозиціонера щільний графік. "За скільки часу ви могли б під"їхати? — зателефонував помічник. — За 15 хвилин? Добре, він чекає."
Головатий був у синьо-білій смугастій сорочці і яскравій краватці. Піджак висів на високій спинці зручного крісла. Узяв цигарку, "Давідофф":
— Я перекурю. Ходімо, поки так поговоримо.
Курилка поряд із просторим міністерським кабінетом. Головатий каже, що зараз працювати набагато важче, ніж коли був міністром уперше:
— Усе за ці роки розвалювали. Причому системно й свідомо. Втомився страшенно.
Не страшно було повертатися у владу після стількох років опозиції?
— Повернутися у виконавчу владу — це усвідомлений вибір, — концентруючись, міністр прикриває очі. — Щоб особисто сприяти впровадженню тих принципів, на яких побудовані стабільні європейські демократії.
Сергій Головатий говорить гарною політичною мовою. На його великому робочому столі — статуетка Феміди, дев"ять телефонів. На столику поряд — пляшка мінералки "Моршинська".
Коли дошкуляли Кучмі, вам посад не пропонували, щоб заспокоїлися?
— Ні. Після звільнення 1997 року жодних пропозицій не було. Але якщо б і були, то я б на них не пристав. Тоді не було можливості реалізувати мої ідеали й принципи.
Я прийшов до зали і вимагав у Білоруса віддати мою картку
А іншими способами вплинути намагалися?
— Найефективнішим і успішним методом була ізоляція мене від суспільства. Інформаційна блокада. Між іншим, вона триває й досі. Особливо що стосується телебачення. Я це відчуваю всі п"ять місяців перебування на посаді. 90 відсотків інформації, яка виходить з міністерства, не поширюється далі його офіційного сайту.
Але ж не так давно, після відставки уряду Єханурова, ви були на багатьох каналах...
— Це було два дні, 10 і 11 січня. На кількох телеканалах я обґрунтовував незаконність і неконституційність відставки уряду. Після цього пережив з десяток судових позовів. Зокрема, поданих блоком "Не Так!", Блоком Юлії Тимошенко разом з комуністами. Усі процеси я виграв, але на це пішло багато часу. Справи розглядалися як мінімум у двох судових інстанціях, а інколи в трьох. Я особисто брав у них участь.
Чому вас не було на сцені Майдану під час революції?
— Ще в кінці 80-х я приєднався до руху за свободу своєї країни й нації, свободу особисту й особистості, — Головатий рішуче спирається на стіл. — Це визначило мій шлях і позицію, яких я ніколи не змінював. А на сцені Майдану я бачив деяких осіб, стати поряд з якими не міг. Вони швидко перефарбувалися. Як перефарбувався на початку 90-х комуністичний ідеолог Кравчук. Або як колишній секретар парткому "Южмашу" Кучма, коли йшов на президентські вибори 1994 року під антикорупційними гаслами. І я бачив: багато з тих, хто стояв на сцені Майдану, є маніпуляторами, людьми нещирими. Вони вийшли туди для того, щоб на хвилі політичних змін досягти особистих цілей. Подальші події це підтвердили.
Як працювалося у фракції Тимошенко — кажуть, там панує авторитаризм?
— Я залишався самим собою. Кульмінацією стала та вереснева криза, коли фракція вирішила не голосувати за призначення Єханурова. У половини фракції забрали картки для голосування. Я прийшов до зали і вимагав у Білоруса мою віддати. Суперечка була тривалою, але я своє право виборов. Був тоді єдиним депутатом фракції, який проголосував за призначення Єханурова. З неї мене виключили.
Під час жорсткого протистояння з Радою Європи попередня влада називала вас режисером дій Страсбурга.
— Це перебільшення. Не можу сказати, що зовсім не впливав на ті процеси. Перебування в керівних органах Ради Європи давало можливість висловлювати свою думку. Отож мій вплив якщо і мав місце, то тільки через висловлювання, позицію і сприйняття їх як аргументованих.
Навіщо записали на схований диктофон одну з розмов Кучми з делегацією Верховної Ради у Парламентській асамблеї Ради Європи?
— Тоді розгортався скандал довкола зникнення Гонгадзе, — пригадує міністр. — Зростало протистояння Кучми з Радою Європи. І на ту зустріч я справді взяв диктофон. Під час розмови я йому сказав: ви — найодіозніша політична особа в Європі на цей час, і якщо хочете зробити для України добро, то повинні подати у відставку. А на диктофон записав, щоб ця моя позиція стала публічною — я ж був у інформаційній блокаді та ізоляції. І не довів би, що справді так говорив. А так я розшифрував запис і це пішло у пресу... Тодішній голова Верховної Ради Плющ був на зустрічі. Я бачив, що коли я це казав, він почервонів. Видно, тиск піднявся.
Зараз складно й уявити, що ви колись були у Кучми в команді.
— Тоді з ним неважко було працювати. Ті два роки були дуже цікавими, насиченими й продуктивними.
Головатий згадує про роботу над Конституцією. Хороший і добротний, вважає, вийшов документ, хоча певні вади мав.
Дурдинець сказав Лазаренку: "Треба ставити питання про звільнення"
— Але з часом моя діяльність стала шкідливою для оточення Кучми. І тому ми розійшлися, — каже міністр. — Це було в травні 1997-го. На уряді Лазаренка розглядали угоди з Росією по Чорноморському флоту. Я дав негативний висновок і був єдиним міністром, який заперечував укладення цих угод. І письмово, і у виступах. З Удовенком на тому засіданні суперечка вийшла — він угоди дуже захищав і був розлючений моєю позицією... Власне, після цього на одному із засідань тоді перший віце-прем"єр Дурдинець сказав Лазаренку: "Треба ставити перед президентом питання про звільнення міністра юстиції". Я знав, що моя позиція є шляхом до відставки, але йшов на це свідомо.
У кабінеті Сергія Головатого поряд з українським — зоряно-синій прапор об"єднаної Європи. Так само при вході в міністерство і всередині, в холі.
— Це моя ідея, — міністр дивиться на європейський стяг із очевидним задоволенням. — Я про своє призначення дізнався у Страсбурзі, відразу ж там їх і купив. Коли став міністром у 1995-му, то так само поставив у Мін"юсті європейські прапори.
Народився 29 травня 1954 року в Одесі
1977 — закінчив Київський університет ім. Шевченка, факультет міжнародних відносин та міжнародного права
1977–1990 — член Комуністичної партії
1989–1994 — один із засновників і член Центрального проводу Народного руху
1990–2005 — народний депутат усіх чотирьох скликань Верховної Ради
1995–1997 — міністр юстиції
2002–2005 — член фракції Блоку Юлії Тимошенко
З жовтня 2005 — міністр юстиції
2006 — N43 у списку Народного союзу "Наша Україна"
3 
1
Коментарі