Два будинки на майдані Незалежності звели бійці 32-ї сотні самооборони. Усі її бійці родом із Косівського району Івано-Франківщини.
Штаб сотні розташований праворуч від сцени, поряд із виходом метро Майдан Незалежності. Великий військовий намет оточений дерев"яним тином. Поруч навалені дрова. Біля них стоїть колода, на якій 40-річний Віталій сокирою гамселить по металевій трубці.
— Це для реманенту треба. Дещо попросили зробити хлопці з Грушевського, — хитро усміхається. — Ми тут робимо всьо, що попросять. Ми ж гонорові, від свого не відступимося. То, що я роблю, дуже поможе, коли будуть вояки нападати.
З намету виходить 55-річний Микола Васкул. Він був заступником голови Косівської райдержадміністрації до 2010-го. Після приходу Віктора Януковича до влади пішов на пенсію. На Майдані стоїть із грудня.
— Тут зібралися найкращі люди, які вміють і хочуть працювати. Переважно вихідці з Косівщини. Сотня нараховує десь 40 осіб, але вони міняються, — Микола Григорович гладить акуратно підстрижену бороду. — У палатці майже всі з Березовів — це чотири села в районі. Ці села завжди були патріотичні, мали сотні у січовому стрілецтві. Тобто люди, які дорожать гідністю і жертовно ставляться до обов"язків.
Запрошує до намету. Усередині тепло, пахне хлібом і димом. На підлозі — килим на дерев"яних піддонах. Посередині велика буржуйка, димохід веде на вулицю. Під стінами стоять дворівневі дерев"яні ліжка. Завалені одягом та ковдрами. Кілька людей сплять, закуталися в ковдри. У наметі ночують до 15 осіб, решта — у Будинку профспілок або Жовтневому палаці. На столі банки з закрутками, кілька металевих кружок. Біля буржуйки сперечаються червонощокий хлопець і дівчина.
— Мольфари (відьмаки, чарівники. — "ГПУ") ще лишилися. У горах мольфарка є, яка кілько разів "Битву екстрасенсов" виграла, — сідає на ліжко хлопець. Вдягнений у шкірянку, в руках велосипедний шолом.
— Казали, що Нечай (Михайло Нечай, цілитель із Прикарпаття. Його вбив психічно хворий у липні 2011 року. — "ГПУ") був останнім мольфаром, — перебиває його дівчина.
— А ще в горах є кілько. Вони не такі відомі й не хочуть, аби їх багато знали, — пояснює хлопець.
— У нас майстри є всякі, але особливо по дереву. Вихідці з Косівщини руками можуть зробити все. Головне — з любов"ю. Одна людина тут має кілька спеціальностей, як у приказці — і швець, і жнець, і на дуді ігрець, — Микола Васкул відчиняє двері будиночка для охорони.
По центру — піч-буржуйка. Стіни зроблені з дерев"яних панелей, утеплені поролоном та пінопластом. Дах — із металевих пластин. Ззовні оббитий плівкою. Ліворуч від входу полиці з книжками та газетами.
— Цей домік за день збудували. І ще єдин — помогли донецьким зробити. Їх тут небагато, то треба помагати. Вони ж не винуваті, що у них земляк такий паскудний. Ми тут робимо одну справу для розвою України, — сідає на лаву Микола Григорович. — Чуєте, як пахне — то пахнючка карпатська, зібрана з трав.
До будиночку заходить 54-річний Василь. Тягне ногу. У камуфляжі, на голові шолом.
— Янукович не розуміє, що нам немає куда відступати. Карпати пам"ятають опришків, вони завжди стояли до кінця, і ми будемо. Ми ся не боїмо, якшо сюда прийдуть ті космонавти. Усі хлопи здорові, встанут проти них, і не ясно буде ще хто кого. За нами ідея, а за ними нічого нема, — сідає поруч Василь. Мне цигарку, але не прикурює — всередині не курять. — Тут багато тих, хто був в Афгані. Ми таке бачили, що януковичам і не снилося.
7 
1
Коментарі