— Україна переживає скрутний час. Є невелика кількість людей, яких усе влаштовує. Вони кажуть, що країна йде у правильному напрямку. Значить, у них все гаразд. Водночас вистачає людей, які не можуть повноцінно харчуватися, — каже політтехнолог 51-річний Сергій Гайдай.
Спілкуємося в його офісі на вул. Костельній у центрі столиці. Під час розмови переглядає повідомлення в ноутбуку. Двічі відповідає на телефонні дзвінки.
Що вас турбує найбільше?
— Коли в країні почнуться реальні реформи? Коли нарешті візьмемося за будівництво Української держави? Бо її досі немає. Як і політичної еліти. 2016 рік прожили в кризі, з якої треба виходити.
Як це зробити?
— Потрібно демонтувати нинішню державу. І починати будувати її знову — зі здоровим глуздом і з урахуванням досвіду інших.
— Коли тільки обрали нинішнього президента, я казав: чи будуть реальні зміни в країні, дізнаємося швидко, — продовжує Сергій Гайдай. — Якщо Порошенко заїде на Банкову (на цій вулиці розташована Адміністрація президента, раніше у приміщенні був Центральний комітет компартії України. — ГПУ), займе кабінет на другому поверсі й оточить себе секретарями — ніяких змін не буде. Не тому, що Петро Олексійович залишив на столі малахітове прес-пап'є Януковича. А тому, що державою чи корпорацією неможливо так керувати.
Інший варіант — заїде в нову будівлю, візьме на роботу 50 менеджерів. І з ними почне будувати систему, яка дозволятиме в режимі реального часу бачити, що відбувається в країні. Тоді зміни можливі. На жаль, президентська команда досі так не працює. Порошенко не знає, що відбувається в країні.
Знайомий добре розбирається у процесах управління. Якось сказав йому: мені здається, наша влада сіла в машину, взялася за кермо, а автівка не їде. Він відповів: "Усе значно гірше. Вони думають, що сидять у машині. Насправді ж машини немає".
Ще є уряд.
— Так, маємо ще Кабмін. Кількість міністерств, принцип, за яким вони створені, дістався у спадок від Радянського Союзу. Це так званий галузевий принцип. Сьогодні управляти економікою так не можна.
Третій ключовий орган влади — Верховна Рада. Більшість депутатів — лобісти фінансово-промислових груп. Тому українці не довіряють президентові, уряду й Верховній Раді. Живемо в політичній кризі — верхи не можуть, низи не хочуть.
А чого хочуть верхи?
— Вони — єдині в країні, хто має те, що хоче. Це особистий добробут, бізнесові активи й капітали. Займаються їх розширенням.
Це й призвело до нинішньої кризи?
— Так. Щоб сидіти на потоках розподілення державних ресурсів, треба мати якусь систему управління. Її взяли з Радянського Союзу. А потім вона змінювалася під інтереси тих чи інших груп. Система застаріла, повністю не контролює того, що відбувається в країні. Життя людей все менше й менше пов'язане з державою. Це і тіньова економіка, і громадянське суспільство, яке розвивається саме по собі. Тому потрібно перебудувати верхню ланку влади.
Інший важливий момент — маємо перейти до місцевого самоврядування, якого поки що немає.
А як же реформа децентралізації, про яку стільки говорять?
— На місця мають перейти до 80 відсотків повноважень. Треба залишити невелику державу, яка займається обороною, законністю й управлінням загальнодержавним майном. Усім іншим, чим живуть люди — дорогами, комунальними послугами, медициною, школами — має займатися місцеве самоврядування. Нинішні кроки з його створення більше нагадують роботу "для галочки". Так само борються з корупцією.
7 грудня Порошенко перетнув екватор свого президентства. Що йому вдалося зробити?
— На виборах він отримав понад 54 відсотки голосів, а зараз його підтримують близько 16 процентів українців. Петро Олексійович дав багато обіцянок. Повністю не виконав жодної. Казав, продасть весь свій бізнес, за три тижні виграє війну. Натомість є Мінські домовленості, які не працюють. Так можна пройтися по всіх пунктах. І кругом — скандали: офшори, Липецька фабрика, плівки Онищенка.
Навіть якщо президент захоче провести реальні реформи, це буде в 10 разів складніше, ніж позаторік. Для реформ необхідна довіра суспільства. Її зараз нема.
У Порошенка погана особиста ситуація. Гірша, ніж була в Януковича. Уявімо, що термін Петра Олексійовича закінчується. Якщо залишиться жити в Україні, нова влада може не бути лояльною до нього. Виїхати в Росію він не зможе. На Захід теж шлях буде закритий. Тому планує залишитись у кріслі президента на другий термін. Але країна із 40-мільйонним населенням не може бути заручником однієї людини.
З якими викликами не справилася цьогоріч Верховна Рада?
— По-перше, не прийняла закон про зняття депутатської недоторканності. По-друге, не вийшла на процес створення нової Конституції. По-третє, немає закону "Про імпічмент президента" й нового закону "Про вибори". Але в актив Верховної Ради можна записати закон "Про електронне декларування".
З чим не впорався Кабінет міністрів?
— Усі розуміють: щось не так із тарифами. Нові ціни на енергоносії — це не ринковий механізм. Уряд став заручником чи лобістом інтересів монополістів на енергоринку. Це — його найбільший провал.
Про Надію Савченко після звільнення з російського полону говорили як про можливого майбутнього президента України. Як оцінюєте її політичну діяльність?
— Надія пішла в політику не тому, що захотіла цього. Її туди виштовхнула доля. Савченко була прапором нашої боротьби з агресором. Після цього не в неї виникла ідея бути президентом — це сказало суспільство. Але Надії як політику треба вчитися і вчитися.
З другого боку, не подобаються подвійні стандарти, з якими підходять до оцінки її дій. Як приклад — поїздка Савченко в Мінськ на переговори з керівниками ДНР-ЛНР. Чому це зрада? Мені здається, Липецька фабрика й невиконання обіцянок президентом — це більша державна зрада.
Які головні проблеми стоять перед Україною?
— Перша — війна. У провладного класу немає відповіді, як її виграти й що робити з агресором. Підписати капітуляцію, яку називають миром? Піти шляхом Хорватії? Вона збудувала армію й через деякий час звільнила свої окуповані території.
Друга проблема — жоден наш політик не спроможний запустити українське "економічне чудо". Країна має величезні ресурси, щоб збудувати потужну економіку, наповнювати бюджет, зробити українців заможними. Але основними багатствами країни володіє купка людей.
Третя проблема — форма управління країною застаріла. Нам потрібна невелика центральна влада й потужне місцеве самоврядування.
Які події 2016-го матимуть наслідки для країни наступного року?
— Плівки нардепа Олександра Онищенка — це бомба, на якій сидить влада. Він пов'язаний із правоохоронними органами США. Вже в лютому побачимо реакцію американської адміністрації Трампа. Вона може підштовхнути Україну до змін — дострокових парламентських виборів і, можливо, президентських.
Як розвиватиметься ситуація на Донбасі?
— Поки що немає жодної підстави думати, що Путін перестане використовувати Донбас для впливу на українську та світову політику. Кажуть, це для нього валіза без ручки. Ні. З фінансового боку для Росії це — невелика ціна. Для нас же єдиний ефективний шлях вирішення проблеми — хорватський. Ще можна чекати, коли Росія зникне як держава. Але це може тривати 100 років.
Коли повернеться Крим?
— Це можливо лише за умови, що переможемо РФ. Як це зробити — питання величезне. Щонайменше треба визнати, що йде війна між Україною та Росією. Маємо розірвати дипломатичні відносини, блокувати кордон. Ніякого бізнесу, пересування транспорту, газу, передачі електроенергії з Росії до Криму. Якщо Москва не зможе продавати напряму енергоносії в Європу, на Заході зрозуміють: іде війна й треба щось робити.
Одночасно необхідно будувати сильну армію, щоб захиститися від можливого російського бліц-кригу. Держава цього не робить. Бо тоді не буде бізнесу в Росії. Доведеться приймати непопулярні рішення. А в них немає політичної волі та ресурсів. А щоб були ресурси, потрібно запускати економіку, перестати займатися корупцією й не розподіляти національне багатство у власні кишені.
Як розірвати це коло?
— Тільки суспільство може це зробити. На виборах або іншим способом змінити владу. Інакше буде ще один Майдан. Заплатити доведеться дуже дорого.
Якою буде Україна за рік?
— 2017-го буде не легко. Але точно — цікаво.
Шостий рік не їсть м'яса
Сергій Гайдай 14 років тому створив агентство зі стратегічного планування. Провів кілька десятків виборчих і політичних кампаній. Відкрив із партнерами фабрику, де виготовляють ф'ючипси з насіння льону.
Народився в Києві. Навчався в Одеському морехідному училищі, в екологічному університеті. Працював на телебаченні, у рекламному бізнесі.
Захоплюється альпінізмом. У серпні цього року піднявся на гору Казбек (на Кавказі у Грузії, висота — 5033 м. — ГПУ).
Понад п'ять років не їсть м'яса. Із дружиною Ніною виховують синів Антона й Данила.
2 
1
Коментарі