— Гнида Янукович, обіцяв же вчора випустити дітей. Гнати треба цього шап­кокрада! — кричить 65-річний Федір зі столичного масиву Оболонь. Іде проїжджою частиною Хрещатика, де перекритий рух, 11 грудня о сьомій ранку. Поверх чорної куртки на плечах — затертий прапор України.

— Якщо люди не вийдуть, буде піз…ц, — киває у відповідь перехожий.

Федір підходить до шеренги "беркутівців", що стоять неподалік виходу із метро Хрещатик. Тримають перед собою залізні щити.

— Кому ви служите?

Ті відвертаються.

— Завтра він з ваших дітей буде знущатися!

Федір спльовує, рушає в бік Майдану.

— Я тут постійно, — розказує дорогою. — Життя в Україні не буде до тих пір, доки ця кліка при владі. Учора пізно звідси пішов, бо простудився. Подивився, що зібралися президенти, запевнили націю, що йдуть на круглий стіл. Думаю, слава Богу. Можливо, якась совість є. А зранку почув, що було вночі. Це який цинізм, неповага до свого народу — слів нема. Мирних перемовин із бандюганами бути не може. Зараз уся Україна повинна піднятися і цю нечисть знести.

Вулиці від метро Арсенальна в бік Європейської площі заблоковані автобусами з "Беркутом". Номери — дніпропетровські й кримські. До майдану Незалежності пропускають лише журналістів.

— Будьте ви прокляті! — кричить жінка до кордону "беркутівців" на вул. Інститутській.

Її заспокоює нардеп-"ударівець" 43-річний Павло Розенко.

— Я тут був із другої години, — розказує. — З різних точок на нас нападали. Заходили спочатку внутрішні війська, за ними "Беркут", а вже за ними — люди в одязі комунальних служб Святошинського району. На мої запитання, чи вони справді працюють комунальниками, грубили та відштовхували. Поводилися агресивно і по-хамськи. Мабуть, це були тітушки. Вони відсовували нас, застосовували сльозогінний газ. Суспільство повинно об'єднатися. Показати, що ми — сила. На роботах і в студентських аудиторіях нічого не вирішують. Усе відбувається тут.

Учасників протесту — близько 10 тис.

— Уночі депутату Соболєву розбили голову, — розказує "ударівець" 44-річний Ігор Побер. У нього червоні від недосипання очі. Стоїть біля Будинку профспілок, де розташований штаб протестувальників. — Напали на нас о першій ночі. Перед тим прийшли троє судових виконавців із рішенням, щоб ми звільнили вулиці. Розбили голову й Іллєнку зі "Свободи", Пишному з "Батьківщини".

До Будинку профспілок забігає колишній народний депутат 44-річний Кирило Куліков:

— Гречка заканчивается. Осталось только ­10 килограммов. Чем людей кормить?

За 20 хв. веде сімох чоловіків. Ті на спинах заносять мішки з крупами, батонами. На вулиці багато розкиданих пластикових стаканчиків, пакетів зі сміттям. Усе звалене на купи. Між ними пробираються жінки з тацями — роздають бутерброди, гарячий чай.

— Цілу ніч ці сволочі нас тут атакували, тиснули, били. Товаришу Гєні ребро зламали щитом. А мене дубинкою в голову пригостили — ледь не вирубився, — ляскає себе по лобі 40-річний Леонід Сіренький із міста Ромни Сумської області. — Зранку дзвонив товаришам-афганцям. Сюда їдуть троє. Усі служили в спецназі.

Зі сцени народний депутат Андрій Парубій закликає чоловіків іти на єдину вцілілу барикаду з боку вул. Михайлівської. Її оточили до півтисячі міліціонерів. Скраю — солдати внутрішніх військ зі щитами, за ними патрульні міліціонери у бронежилетах із кийками. По центру — "беркутівці" в масках.

— Хлопчики, подарунків не маю, але прошу вас: ведіть себе хорошо, і тоді я прийду до вас на Новий рік із ними, — перед шеренгою ходить огрядний чоловік у костюмі Діда Мороза.

Бере за край щита у молодого солдата.

— Покажи очі, подивлюся — чи чесний ти.

Той відвертається.

З іншого боку перед шеренгою міліціонерів на коліна стає священик. Починає голосно молитися і хрестити їх.

— Батюшка, идите отсюда, а то и без вас тошно и холодно, — просить червонощокий капітан.

Священик продовжує читати "Отче наш".

О 8.50 "беркутівці" відступають у бік вул. Костьольної.

— Мо-лод-ці! — гукають присутні й аплодують.

Кілька жінок у фартухах дають бійцям спецпризначення цигарки "Прилуки" та яблука. Ті ховають їх у кишені бушлатів.

За годину ще одна колона "Беркута" відходить із перехрестя Хрещатика та Інститутської.

— Прощавайте! — кричать їм люди.

До Будинку профспілок забігає В'ячеслав Опанас із Кельменецького району Чернівецької області. Під очима синці, ніс — перебитий. Бракує двох передніх зубів. Він — один із 10 затриманих уночі. Забирає речі, які лишив на сьомому поверсі.

— Нас схопили десь у четвертому часу, — говорить. — Відпустили ще не всіх. Одного повезли в реанімацію — почав сознаніє тірять. Завтра буде суд.

Сходами можна піднятися лише по одному. Проходи забарикадували. Витягли пожежні шланги. Розставили банки з ­олією. На третьому поверсі душно, смердить потом. На підлозі сплять четверо людей.

82-річний Йосип Кремінь у козацькому одязі спирається на костур. Він ветеран Української повстанської армії, приїхав із Кривого Рогу на Дніпропетровщині. Живе тут п'ять днів.

— Я спав на другому поверсі. Усі дні не роззувався, як лягав спати. А оскільки відбулася зустріч всіх президентів, то я розслабився і вже не чекав нападу. Рішив відпочити. А тут — "Беркут". Я спустився до них. Казав їм: "Я тебе не битиму, бо ти теж українець. А Янукович — шизофренік. Арештуйте його і поплічників, киньте у "воронок", і жити стане легше".

Повз Йосипа Креміня групками пробігають чоловіки з дерев'яними палицями. Руки перемотані скотчем. На головах — каски. У декого є протигази.

— Готовимся к штурму!

Близько 50 "беркутівців" блокують автобусами центральний вхід до міськдержадміністрації, де розташований іще один штаб майданівців. Під'їжджають упритул до дверей.

У приміщенні люди зводять барикади.

— Ці тварюки прийшли нас убивати! Вони озброєні бойовими пістолетами! — кричить чоловік із вікна другого поверху.

За 10 хв. навколо автобусів збираються близько 2 тис. осіб. Обступають зусібіч.

— Їдьте додому, їдьте додому! — гукають "беркутівцям".

Ті ховаються за щитами, притискаються до бусів. Двоє чоловіків у масках кидають димову шашку й чотири петарди. Валить дим, правоохоронці надівають протигази. Натовп гуде, плеще у долоні.

Із другого поверху двоє у військових бушлатах починають поливати "Беркут" водою. Ціляться у транспорт, потім — у спини та шоломи міліціонерів. Ті ховаються в автобуси.

— Що — не подобається? Це вам не дітей бити! — викрикує 25-річний Валерій.

Натовп розступається. Хтось обливає бензином колесо крайнього автобуса та підпалює його. Щоб збити вогонь, водій рушає, ледь не наїжджає на людей.

— Перемога! — кричать звідусіль.

Кілька жінок заводять "Ой у лузі червона калина". Пісню підхоплюють інші.

Біля стіни волонтер-медик 60-річний Василь Зиновійович із Радехова на Львівщині промиває очі. Вони у нього червоні, губи посиніли.

— Я хотів сказати водію автобуса, що він — молодець. Став на підніжку, заглянув у вікно — і зразу газом получив у лице.

72 відсотки учасників Майдану готові протестувати стільки, скільки буде потрібно. Такі результати опитування Міжнародного інституту соціології та фонду "Демократичні ініціативи" ім. Кучеріва. 7–8 грудня опитали 1037 осіб. Понад 90% мітингувальників не належать до партій, громадських організацій та рухів. Серед мотивів, які спонукали людей вийти на Майдан, понад 70% назвали жорстоке побиття у ніч на 30 листопада учасників Євромайдану та репресії влади. 49,8% опитаних — кияни, 50,2% — приїжджі.

×