Було соромно запитати, як пройти на антимайдан

 

Минулими вихідними з подругою вирішили поїхати зі Львова на київський Майдан.

— Хіба на "Хюндай", дівчатка, — касирка на вокзалі протягує номер телефону. — Подзвоніть після обіду, — шепоче.

По обіді з'являються місця. Біля каси черга. У кожного другого на одязі синьо-жовті стрічки.

Потяг Ужгород–Київ. Огрядна жінка в сусідньому плацкарті боязко оглядається:

— Всі ці мужики на Майдан?

Місця заповнені чоловіками за 35. Переважно їдуть до столиці. У вагоні точаться суперечки.

— Хто такий Степан Бандера? Це ж той самий Янукович!

Роблять прогнози: чи довго топтати Майдану ряст? Хтось каже:

— Та два роки ще.

Здавалося, що львівський майдан тотожний київському, тільки більший. У столиці переконалася, що ЗМІ головного не висвітлюють. Навколо виростає стіна шин, мішків та охорона у шапках вікінгів. Барикади. На Хрещатику біля мерії стоїть піаніно. Народ співає "Смереку". Тепер у цьому будинку на столах сплять жителі нового містечка, що виросло в серці Києва.

— Сюди журналістам не можна. Вибачте, люди відпочивають.

Від барикад — черги за бутербродами. Біля Будинку профспілок із подругою записуємося волонтерами під номерами 819 та 820. Координатор відводить нас на кухню, що розташована просто неба:

— Василю, вам помічниці!

Виростають нові барикади — з пачок гречки, банок, мішків картоплі. Дівчата роздають гумові рукавиці, захисні маски, засіб від нежитю. Клекотять величезні "козацькі" казани. Варимо зупу.

Василь набирає чоловіків до "кухонної варти":

— Слідкуйте за людьми. Хтось щось сипне в казан — всі сядемо, — каже.

На Майдані роздають наклейки: "Я тут не за гроші".

— Та за гроші, за гроші ми тут усі. Тільки за свої, — кричить хтось із мітингувальників.

Хотіла подивитися на антимайдан, що в Маріїнському парку. Було соромно запитати, як туди пройти.

— У мене товариш там. Попросили написати заяву на звільнення, а потім на поновлення. У нього сім'я, діти. Зар­плата 2 тисячі гривень. Обіцяли тут 400 за день, триразове харчування. Відмовиться — поновлення не буде. Я його не засуджую, — розповідає випадковий попутчик у метро.

Біля Бессарабського ринку — місце, де був пам'ятник Ленінові. Замість Ілліча розвівається стяг УПА.

— Дівчата, заховайте бейджики, — неподалік зруйнованого постаменту гукає чоловік із каскою. — Бачиш натовп? П'ять хвилин тому там ішла волонтерка. Тітушки за секунду поклали її на лопатки.

Скрізь взаємодопомога. П'ятеро чоловіків вишикувалися — дають дорогу дівчатам. Там подають парасолю. Хтось допомагає підвестися школяреві, що ледь не розквасив носа на слизькій дорозі.

Біля "Макдональдзу" намет із прапорів світу — центр допомоги іноземцям. Усі зиркають на карту із прапорцями. На ній позначені країни, представники яких приїхали підтримати українців: Австралія, Ботсвана, Фінляндія, Монголія, Чад. Західна Європа вся у помітках. До нас усміхається ліванець Мухаммед:

— О, я теж журналістику закінчив. Раніше працював для "Айджазіри". Поволонтерили й тут.

— А я тут працюю у медчастині, — розповідає веселий чех, у роті видно три зуба. На касці позначка із червоним хрестом. — Від нас багато залежить. У "регіоналів" немає медиків. У разі чого — доля Януковича залежатиме від нас.

Хотілося побачити символічний черевик дівчини, яка загубила взуття під час нічного розгону мітингувальників 30 листопада. Одногрупниця була там. Із дівчатами вилізла не стелу Незалежності. Просила не бити. У відповідь отримала декілька ударів кийком по нозі. Пощастило, що знайомий ухопив її за руку й забрав.

На Майдан приходить Віталій Кличко, без охорони. До нього підбігає жінка, розповідає про свої проблеми, тримає папку з документами.

— Яку ми маємо сьогодні головну проблему? Отож, давайте спочатку вирішимо проблеми країни, а згодом будемо роздумувати над вашими, — каже політик.

За два дні повертаюся додому. У потязі ті ж чоловіки — міграція львівського майдану. На нижній полиці дебелий, лисуватий чоловік із Луганська. Із трьома компаньйонами їде на заробітки.

— Обидно, когда на тебя смотрят злобно. А у нас же никто за Януковича. Никто. Я строитель. Не хочу в Россию. Там грязно. Их бабушки не будут белить стены перед Пасхой, если спина болит.

Голос із "боковушок":

— Моя дочка здобула вищу освіту. Біотехнолог. А працює… ну знаєте, як то ся називає. Дітей багатих на шкільний автобус садить.

×