Ексклюзиви
Пʼятниця, 04 березня 2011 10:30

"Без віри у правдиве суспільство нам усім гаплик"

Автор: фото: Ольга КАМЄНЄВА
  Мирослав Попович: ”Підприємці вийшли на вулиці. Це єдиний шлях, яким можна перепинити дії влади”
Мирослав Попович: ”Підприємці вийшли на вулиці. Це єдиний шлях, яким можна перепинити дії влади”

Директор Інституту філософії 80-річний Мирослав Попович кілька днів тому повернувся з Польщі. Брав участь у засіданні українсько-польської комісії з розгляду спільних історичних питань.

— Половина поляків, яких я знаю понад 20 років, теж не схвалюють політики нашої влади. Наша "стабільність", як у пісеньці: "А на кладбище все спокойненько — ни друзей, ни врагов не видать".

Кабінет Мирослава Володимировича розташований на третьому поверсі старої будівлі неподалік столичного Хрещатика. На стіні висить дитячий малюнок у рамці — Мирослава Володимировича зобразила його онука Белла.

— Реформ поки що немає, — продовжує. — Всі запропоновані реформи мають один характер — податковий тягар. Якщо ми зараз просто підтягнемо ремінці, то це значить скорочення внутрішнього ринку. Чому в нас зникла гречка? Бо її не сіють — внутрішній ринок не забезпечує постійного збуту. Вигідніший рапс, який відправляють за кордон. У таких умовах держава тримає низькими ціни на сільгосппродукти. Це показник бідної країни. Значить, усе робиться за рахунок мужика на селі. В перспективі матимемо навколо Києва ще два мільйони мешканців, які житимуть у картонних коробках. Біля кордону стоятимуть натовпи охочих виїхати і хоч якусь копійку заробити.

Я так розумію, що владі легше домовлятися з великим бізнесом, а з малого тільки дерти. Але ж на малому тримається все. Пам'ятаю поляків, коли вони приїжджали до нас і торгували всякими сорочками по околицях. Сьогодні ми не можемо впізнати цю країну. Польща за цей час у шість разів збільшила свої можливості.

Чому маємо такий розрив між багатими й бідними?

— Коли суспільство в стані хаосу, дуже легко збагатитися. Треба лише знати, де купити, де продати. Це спекулятивні, дурні гроші. Явище характерне для бідної країни. У США до Великої депресії теж був значний розрив у споживанні.

Який план влади у реформуванні країни?

— Поки що в них блискуче вийшло вибудувати владну вертикаль. Іще перевершили всіх у звинуваченнях попередньої влади. Якби ж справді були вагомі матеріали проти Тимошенко чи Данилишина, щоб люди сказали: ого, обікрали країну! А так сказано, що гроші пішли не туди, бо Тимошенко крутилася як білка в колесі, виплачуючи пенсії.

Це називають боротьбою з корупцією.

— Це робиться для того, щоб ви і я знали, що кожної секунди можемо бути звинувачені. Це залякування країни.

Що заважає владі стати на шлях справжніх реформ?

— В економіці поняття "дурний" можна виміряти. Якщо людина живе сьогоднішнім днем, то дурна. Якщо вміє жити на 50–100 років наперед, коли вже житимуть її онуки — розумна. У нас розрахунки всіх політичних партій робилися від виборів до виборів.

На чому ми могли б піднятися?

— В України є два напрямки, які вона не використовує. Перший — сільське господарство. Я колись возив друзів зі Швейцарії у Полтаву. Вони просили зупинитися дорогою, бо в житті не бачили чорнозему. Дивувалися, чому маючи таку землю, жінки ходять у шматяних тапочках.

Другий напрямок — наука. В різних напрямках у нас є прекрасні винаходи. Після участі в засіданнях Комітету з Державних премій у галузі науки і техніки в мене три дні гарний настрій. Наші люди не можуть сидіти склавши руки. Молодь, як не дивно, хоче вчитися. Але намітилося національне нещастя. Маємо такі сільські кутки, де дітям не світить навчання в університеті. Їм аби якось закінчити школу. В 12 років ходять по 7 кілометрів до навчання.

У нас ще є шанс вискочити з цивілізаційної ями?

— Головне, щоб люди вірили, що вони живуть у правдивому суспільстві. Доки його не буде, існуватиме байдужість. Люди мовчатимуть. Тоді нам усім гаплик. Ми 20–30 років будемо мати диктатора, як у африканських країнах. Потім піде за революційним сценарієм, який ми бачимо зараз в арабських країнах.

Усе йде до того, що будуть створені передумови для диктаторського режиму. Тоді люди вірять тільки в сильну руку — прийде "справедливий Путін" і всіх розставить по місцях.

Що дасть Україні копіювання російської моделі державного устрою?

— Партія регіонів поки що тільки намагається копіювати "Єдину Росію". Але в Росії однопартійна система стала єдиним засобом, що зв'язав країну. Бо Єльцин свого часу сказав: "Берите себе суверенитета столько, сколько в вас влезет". Вони почали брати. Сибір уже не почував себе частиною Росії. Мав більше зв'язків із Японією, аніж із Москвою.

У нас поки є якась опозиція, і вона не така безпомічна, як у Росії. Але я не бачу в жодній із опозиційних сил продуманої стратегії, яка могла б нам надати надію.

Де шукати альтернативу нинішній опозиції?

— Студенти, які зараз виходять протестувати, обов'язково стануть новою елітою. Вони усвідомлюють, що "никто не даст нам избавления, ни Бог, ни царь и не герой, добъёмся мы освобождения своею собственной рукой". Підприємці вийшли на вулиці. Це єдиний шлях, яким можна перепинити дії влади. Суспільство політизується, структурно організується. Люди не сидять мовчки.

Що може спровокувати те, щоб на вулицю вийшли всі?

— Хто очікував Майдану? Він спалахнув. Хто міг очікувати, що весь арабський світ розвалиться за день? У нас так само може бути.

В Африці протести придушують танками. В Україні таке можливе?

— Юрій Луценко пояснював, що водометами можна пробити перші 10 рядів протестувальників. Якщо більше — то треба стріляти. На це не кожен наважиться. Хіба що такий безумець, як Каддафі.

Скільки протримається режим Віктора Януковича?

— Повинна народиться якась переконлива політична сила. Не треба, щоб вона була могутня. Має бути такою, щоб на неї можна було покладатися. Якщо не буде такої альтернативи, Янукович може виграти наступні вибори. 10 років біля керма для однієї політичної сили — це буде корупція неймовірна.

"Я пішов із Руху і більше туди не приходив"

— У перебудову організовувався Народний рух і я був першим його головою, — згадує вересень 1989 року Мирослав Попович. — Тоді це називалося "Народний рух за перебудову". Я був добре знайомий із Іваном Драчем, ми писали книжку. Він запросив мене на перше зібрання в підвал якогось театру. І я пішов туди, не підозрюючи, що вийду головою. Восени того ж року на з'їзді Київської організації Руху головою обрали Володимира Яворівського, бо він був депутатом Верховної Ради Союзу. Я був заступником Яворівського. Вже в січні 1990-го я пішов з одного із засідань Руху і більше туди не приходив.

У 50 років почав малювати аквареллю

Мирослав Попович народився в Житомирі. Закінчив філософський факультет Київського університету. Працював директором школи на Тернопільщині. Захистив дисертації в Інституті філософії й залишився в ньому працювати.

У 50 років почав малювати аквареллю. Роботи дарував. Лише дві залишив удома:

— Перша картина — руїни старовинного замку я намалював у Грузії. В Кахетії я був після вибуху в Чорнобилі. Два тижні пожив і поїхав, бо тостів уже не вистачило. На другій картині відтворив Академмістечко, де я і зараз живу. Тільки тепер тут багатоповерхові будинки, а тоді була сільська околиця Києва.

Попович любить куховарити. Вів кулінарну програму на телебаченні. Одружений. Має дочку Аліну та трьох онуків. Поховав двох синів 32-річного Сергія та 41-річного Богдана.

 

Зараз ви читаєте новину «"Без віри у правдиве суспільство нам усім гаплик"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1332
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода