— Мене роздягнули догола, — каже майданівець 34-річний Михайло Гаврилюк. — Почали робити з головою те, що футболісти роблять із м'ячем. Показували, які вони герої. Знімали одне одного фотоапаратами, ставлячи на мене лежачого ноги. Я скрутився в клубочок і тримався, поки били.
22 січня на столичній вул. Грушевського Гаврилюк намагався підібрати майданівця, якого контузило гранатою. Через це його схопили "беркутівці". Роздягли, залишили лише шкарпетки і кинули на сніг.
"Беркутівці" били активіста.
— Ударів було дуже багато. По голові скакали ногами. Це для них приколи — пофотографіруватися на моїй голові, коли голий валяюся. Розтягли мої руки і розп'яли, як Ісуса Христа. Потім один, мабуть, самий розумний, каже: а давайте відрубаємо йому чуба. Раз відпилили кусок чуба, потім ще раз. Я стояв на колінах, голий на морозі. Ще наказували кричати, як люблю їх. Звичайно, я не погодився.
Наступного дня відео знущань з'явилося в інтернеті. Його виклав офіцер Міністерства внутрішніх справ. Імені не розголошують. Після цього мусив виїхати за кордон. Зараз перебуває в одній з країн Євросоюзу:
— Колега по службі переписав це відео на мій комп'ютер. Змонтував і забув стерти. Я передав запис другові. Той виклав його в інтернет. Його теж почали переслідувати, теж виїхав з України.
Михайла Гаврилюка кинули в автозак. Говорить, там сидів ще один затриманий з Майдану. Скинув ватні штани, фуфайку і дав Михайлові, щоб не мерз. У відділку Гаврилюк знепритомнів, "швидка" доправила його до лікарні. Звідти забрали афганці та автомайданівці.
26 січня Михайло стоїть за невисокою барикадою з мішків зі снігом біля Головпоштамту в Києві. Він у кожусі й чорній шапці зі штучного хутра. Під очима синці після побоїв. Ніяково усміхається, бо фотографується з двома дівчатами. З десяток жінок зазирають за мішки. Хочуть побачити Гаврилюка.
— Шановна, тримайте себе в руках, — зупиняє одну козак із чорними вусами, який чергує на вході до сотні.
Гаврилюк виходить до людей, які хочуть його побачити.
— Михайле, бабушки вами гордяться, — літня жінка тисне руку, на очах виступають сльози.
— Можна вас поцілувати? — тягнеться до його щоки невисока дівчина. Обіймає за шию. — Завдяки вам тепер знаю, якого чоловіка хочу.
— Все буде добре, — постійно повторює Гаврилюк і сміється. Тримає намальований аквареллю власний портрет. Його передав до столиці коломиєць Ігор Бежук.
— Від дівчат у Михайла відбою нема, — розповідає побратим по сотні. — Люди несуть сюди з дому смакоту, тепер усього маємо. Казали, ніби одна прийшла і заявила, що хоче від нього дитину. Секс-символом став. А приїхав простим хлопцем у кожусі, шапці-вушанці. Після такого знущання не кожен з нас при нормальному здоров'ї залишився б. У Михайла його на всіх вистачить. Як ходили у сауну, то вісьмох випарить, ще й сам париться. Тут двох попариш, і серце стає. А вени має отакі — як пальці.
Михайло Гаврилюк — козак із Четвертої сотні на Майдані. Приїхав із села Ярівка Хотинського району Чернівецької області. Одружений, має 12-річного сина. До Києва прибув 30 листопада. 200 грн на дорогу позичив у сусідів. У загоні самооборони чергує на барикадах. Працює завгоспом. Збирав гроші на цигарки для охорони. Відповідав за їжу, прання речей та доставку дров. Вдома має господарство і 75 соток городу.
2 
1
Коментарі