Платинове весілля відсвяткують 97-річний Степан Тєміосов і його дружина 89-річна Валентина із селища Літин на Вінниччині. Разом 69 років. На ювілей замовлять ресторан.
—?Сын говорит — дорого обходятся похороны, запретил нам думать о смерти, — каже Валентина Олексіївна. Зустрічає у фартуху. Спереду через проріз у квітчастому халаті видно перемотане бинтом ліве коліно. Довгим коридором веде до кімнати. Під столом рядками стоять закрутки на зиму.
Подружжя мешкає у 4-кімнатному будинку в центрі селища. У вітальні радянські меблі. На стінах кремового кольору — вишиті картинки з тваринами. Валентина Олексіївна — з Іркутська, Степан Іванович — із Краснодарського краю. З Росії їх направили на звільнену від нацистів Вінниччину. Влаштувалися у літинську міліцію.
—?Усі думають, раз робили в міліції, значить, живемо розкішно. Син тільки зараз зробив нам ванну, умивальник, туалет у хаті. А то надвір бігали, — показує недороблену ванну кімнату. Тут залишилося покласти плитку.
—?Познайомилися на роботі. Щодня перетиналися. Зійшлися через чотири місяці після зустрічі. Якось на роботі нахилився наді мною і заявив: "Давай поженимось". А обоє голі й босі. Весілля нормального не було. На зйомній квартирі стіл накрили. Самогонку закушували огірками та помідорами. Замість весільного плаття — біла кофточка без рукавів і спідничка кольору хакі. За обручки не думали. Досі їх не маємо.
Тєміосов у вітальні грає у деберц із сином 63-річним Валерієм Степановичем. Помічають мене і миттю ховають карти в кишеню. Господар підводиться, аби привітатися. Тричі цілує в щоки. Широко всміхається, видно білі вставні зуби.
—?Так, хлопці, прибирайте все зі столу. Спеціально зробила фаршировані перці, — заходить до кімнати господиня. Витирає мокрі руки об фартух.
—?Стьопа — хазяйський. Зразу знайшов квартиру. Але жили, як по уставу міліції, — все чітко, кожен сам собі. Збирається на роботу, гладить свої сорочку, штани. Носки штопає, бо я не вмію. Сварюсь, а він не слухає. Робота його жорстким зробила. Ні разу не ходили на побачення. За все життя жодної квітки не подарував. Але постійно підвозив до роботи на велосипеді, — підморгує до чоловіка. Той розливає по келихах шампанське.
—?Не довіряю жінці готувати рибу, юшку, шашлики, борщ і рисову кашу, — Степан Іванович сідає за накритий зеленою скатертю стіл. — Принесу коропчика з рибалки, сам почищу і посмажу. В жінки він згорить. За це, буває, гиркаємося. Але одного "гав" достатньо. У міліціонерів нема часу сваритися. Пропадав на роботі. Доки Валюша займалася дітьми, виріс до заступника начальника. Жаліла мене, відправляла в санаторії в Сочі. А я її гарно одягав. Захотіла гарні туфлі — пішла і купила, скільки б не коштували. Вона красуня.
У міліції Валентина Олексіївна працювала друкаркою.
—?Була в курсі, куди і з ким ходив. Чи ревнувала? Знала одне: у чоловіка хай їх буде 77, але я хазяйка всім, — сміється.
—?Якось друг поїхав у санаторій "Салют" у Сочі, — мастить хліб маслом Степан Іванович. — Говорю йому: "Домовся з дівчатами, і я приїду". За кілька днів кличе мене. Я вбрався у білі широкі штани, теніску. Заходжу у ресторан. Бачу, друг сидить із двома жіночками. Кричу: "Вася, а де ж дівчата?". А він показує на двох баб років 40. Я розізлився: "У мене вдома така старуха є. Ану киш!". І тих жіночок як вітром здуло.
Крім сина, Тєміосови мають дочку Світлану, 67 років. Діти мешкають окремо.
Дзвонить телефон. Господиня йде відповісти. Чоловік дістає з кишені жменю купюр — "двадцятки", "десятки" та "п'ятірки". Віддає сину.
—?Тссс! А то почує, буде мені, — підморгує.
—?Папа не скупий. Ще в школі бігав до нього на перерві, бо рядом. Завжди давав кілька рублів. Зараз не жаліє онукам. Має хорошу пенсію, 5 тисяч гривень, — ховає гроші Валерій Степанович.
2 
1
Коментарі
2