— Для бійців на Донбасі будь-яка увага дорога. Зроблені вручну шкарпетки — нагадування, що про них думають, їх пам'ятають. Це — як звісточка з дому, — каже киянка 64-річна Наталія Володимирівна. Прізвища не називає. З 2014-го жінка в'яже шкарпетки і передає військовим. Сплела 806 пар.
Раніше вона працювала у столичному Інституті науково-технічної експертизи й інформації. На пенсію вийшла 2013 року.
— Коли почалася війна, стала думати, чим могла б допомогти армії, — продовжує. — Зібралися з подругами і почали в'язати шкарпетки. Плести навчилася ще у школі. Студенткою багато речей лагодила, бо в магазинах не було що купувати. А від натовпу хотілося відрізнятися. Тоді жінки дітям речі самі виготовляли. Навіть труси собі в'язали.
Повитягували всі запаси вовни. Потім родичів просили надсилати. Зі Львова мені прийшло майже 40 кілограмів ниток. Також хотіла робити перчатки для бійців. Але це тонка робота, а в мене руки вже не ті.
Коли всі нитки закінчилися, Наталія Володимирівна почала купувати плетені речі на секонд-хендах і розпускати їх.
По вживані речі йду в п'ятницю, коли діє 80-відсоткова знижка. За раз витрачаю 300–400 гривень, — розповідає. — Годяться светри та дитячі речі. Спочатку брала лише з натуральної шерсті. Але згодом почала дивитися і на синтетику. Нитки можна комбінувати. Головне, щоб матеріал був м'який, приємний на дотик. Повітря між волокнами тримає тепло, воно зберігається за рахунок об'єму. Натуральну шерсть намагаюся використовувати на нижню частину. Верх комбіную з ниток різного складу. Щоб плести шкарпетки, за рік розпускаю майже 90 светрів.
Намагаюся не купувати речей з ґудзиками і різаними швами. Їх важче розпускати, а нитки виходять короткі. Але якщо немає кращих варіантів, і таке доводиться брати, — продовжує Наталія Володимирівна. — Користуюся лише однією моделлю для виготовлення шкарпеток — на п'яти спицях. Вибрала таку, щоб не потрібно було зшивати частини. Що менше вузлів, то нозі комфортніше. Часто на вивороті залишаються хвостики, бо не зв'язую ниток. Краще більше наплету, ніж морочитимуся гарним виглядом зсередини.
Шкарпетки виходять грубі й об'ємні. Не знаю, чи влазять у берці, однак повернень і нарікань ніколи не було. Волонтери завозять нашим військовим ковролін. Якщо пройдуться по ньому в самих шкарпетках, холодно не буде.
На в'язання однієї шкарпетки киянка витрачає 5–7 год.
— Добре, що чоловік допомагає — може їсти зварити, в магазин сходити. Донька підтримує фінансово. Буває, думаю: "От доплету партію і помию вікно". Але шкарпетки відвезла, і знову сіла за роботу. Відклала миття вікна до завершення наступної партії. По дому роблю лише те, що горить уже.
Знайомі називають мене "мешочницей", бо ношу з собою по кілька пакунків із різними нитками. Ще одна подруга трохи плете. А я не зупиняюся. Доки наші військові і добровольці на фронті, надсилатиму їм шкарпетки.
4 
35413
Коментарі