56-річний киянин Володимир Юнак подав до суду на Верховну Раду.
— Мене незаконно позбавили чорнобильського посвідчення, яке давало пільги: безкоштовний проїзд, уполовину дешевша квартира, — перераховує чоловік. Розмовляємо в однокімнатці на околиці Києва. Вікна в помешканні незаклеєні, холодно. Сервант завалений минулорічними газетами. Єдине крісло у квартирі рипить. — Зараз підняли плату за громадський транспорт — і я намагаюся лишній раз не виходити з дому. Оформлюю пенсію, буде гривень 900. Але отримаю її не скоро. Працювати не можу за станом здоров" я. За що жити?
Володимир Григорович два роки працював у Чорнобилі.
— 5–6 травня 1986-го стояв дружинником на дорозі до Чорнобиля, — дістає із серванта теку з пожовтілими паперами і фотографіями, показує довідки. — Тоді метрів за 600 від столичної площі Шевченка був пост ДАІ, а поряд у лісі звели помивочну станцію. Дружинники з міліцією завертали на мийку машини, які їхали із Чорнобиля. Люди були перелякані. Їм казали, шо це опасно, а шо саме — не пояснили. Буває, зупиняю машину, на задньому сидінні лежить кошик, хусткою пов"язаний. Із нього кошеня вилазить, а потім іще одне. А коти найшвидше опромінюються! Їх не можна було завозити у столицю!
18 листопада 1988 року Юнака повезли на роботу в Чорнобиль.
А коти найшвидше опромінюються!
— Працював у відділі зв"язку Київенерго — біля доріг прокладав кабелі. Коли викликає мене начальник колони: "Треба їхать у Чорнобиль, усі водії вже були по два рази". Я возив двох фахівців, які відновлювали атомні підстанції. Ходили у спеціальних комбінезонах, але хіба в таких убережешся від радіації? Ночували й харчувалися поряд із реактором. Мали по ящику мінералки і пепсі-коли. Обідали в їдальні, переробленій із колишнього автоцентру. Під вікном там стояли лоточки з кашами й закусками. Їли, канєшно, як не в себе, гарний був комунізм, — сміється. Видно золотий зуб. — Через 15 днів проходимо перед обідом радіаційний контроль. Лікар каже: "Всьо, повинні поїхать отсюда, бо назбирали по 30 бер".
Чорнобильське посвідчення другої категорії Юнак отримав у квітні 1991-го. За два роки документ став недійсним.
— За постановою Кабміну, аби бути чорнобильцем, треба було провести там 15 днів. Я ж був! Але мені не зарахували дні приїзду й від"їзду. Звертався до Ірени Кільчицької (заступник голови Київської держадміністрації. — "ГПУ"). Думав, вона толкова баба, пойме. Дівчата у прийомній сказали, що треба звертатися кілька разів, то на третій прийме. Але пішла в декрет, і моя справа застопорилася. Її замісники вимагають із мене довідок, що я був у Чорнобилі. Ходив на колишню роботу, а там таких документів не збереглося.
У жовтні Володимир Григорович подав до Печерського суду позов на Верховну Раду. Вимагає, аби парламент постановив видавати чорнобильські посвідчення незалежно від того, скільки днів людина провела на атомній станції.
— Суддя пише, що мені треба викласти причини, якими обґрунтовую заяву. Це відписка, вона не хоче приймать цю заяву, — показує документи. Скаржиться, що йому зле: — Буває, йду-йду — і вдруг запаморочення! Схвачуся за шось і держуся, а потім повільно опускаюся на пол. Невропатолог і терапевт сказали, шо це може буть Чорнобиль.
Над сервантом висить портрет колишньої дружини Людмили, припав пилюкою. Поряд — постери з напівроздягнутими голлівудськими акторками.
— Розлучилися через політику, — киває на портрет. — Після проголошення незалежності приїхала теща з Казані. Сказала: "Тут буде війна, Росія не допустить, щоб Україна відділилася. Продавайте квартиру і виїжджаєм". Я відмовився, а Люда подала на розлучення. Дочці Лідії зараз 26 років, а бачу її тільки по фотографіях.
1952, 11 грудня — Володимир Юнак народився в Києві
1972–1974 — служить в армії під м. Ростов (Росія)
1982 — народилася донька Лідія
1980–1992 — живе у шлюбі з інженером-конструктором Людмилою
1987–1989 — прокладає кабелі в Київенерго
1988 — працює водієм у Чорнобилі
2002 — перший штурман "Судноплавної компанії Києва"
1 
1
Коментарі