Ексклюзиви
Неділя, 10 червня 2007 15:21

Володимир Корнета зібрав 400 радіоприймачів

Автор: фото: Сергій ПОТЯГ
  Володимир Корнета виставляє найкращі радіоприймачі в своєму кафе ”Вулик” в Ужгороді
Володимир Корнета виставляє найкращі радіоприймачі в своєму кафе ”Вулик” в Ужгороді

50-річний Володимир Корнета з Ужгорода зібрав 400 радіоприймачів. Найкращі виставив для огляду в своїй кав"ярні "Вулик". Решту  тримає у квартирі, частину віддав друзям, порозпихав у гаражі.

За барною стійкою у "Вулику" стоїть дружина Корнети Лариса, 42 роки. Володимир виймає з багажника помаранчевих "жигулів" пакунки з дошками. Він добудовує до кафе ще одну кімнату.

— Лариса обіцяла: як зберу 300 приймачів, вижене мене з дому, — усміхається колекціонер. — Маю вже 400 екземплярів, але ще тримаюся хати.

На терасі двоє чоловіків п"ють каву. Володимир ходить уздовж поличок із радіо.

— У мене є перші радянські лампові, австрійські, німецькі, угорські приймачі, — хвалиться. — А от американських, англійських не маю.

Бере шнур і вмикає радіоприймач. Чути шипіння. Корнета пояснює, що треба зачекати, доки нагріється лампа. Невдовзі лунає пісня "Мені так треба". Старий радіоприймач ловить хвилю голосно й чітко.

— Це естонський "ВВ-667", один із перших радянських, 1945 року випуску. Найстаріший — німецький "Філіпс" 1935 року випуску. У 1961-му почали робити "Спідолу". Хто мав такий, був першим легінем на селі. А оце лампове радіо — "Звєзда-54", — Володимир показує велику червону коробку. — Його випускало якесь військове відомство.

Хвалиться, що майже всі його приймачі працюють:

— Беру збільшувальне скло, пінцети, ночами сиджу і ремонтую.

Згадує, як п"ять років тому знайома попросила забрати з сараю непотрібне їй вугілля. Під вугіллям Володимир знайшов радіо "Стандарт".

— Жінка 30 років там жила й не бачила, — дивується Корнета. — Мабуть, колишні власники будинку залишили.

Колекціонер розповідає, що приймачі коштують по-різному.

— "Рекорди" купую за 100–200 гривень. А естонські, які випускали для начальства, при Союзі обходилися у чотири-п"ять зарплат. Тепер їхня вартість 600—700 гривень.

Володимир Корнета в 12 років змайстрував радіоприймач, на стрісі батьківського будинку встановив антену.

— Купив посібник, шурупи й зліпив приймач. Увімкнув його, чую: "Говорит Москва". Спецслужби швидко мене вичислили, — згадує чоловік. — Приїхали й змусили зняти антену. Після цього я вирішив не ризикувати — зайнявся велоспортом. Навіть став призером чемпіонату України.

Питаю, звідки походить прізвище колекціонера.

— Мій дід — француз. Приїхав працювати десь під Київ. Тут одружився з бабцею із Чернігівщини. 1943-го німці спалили його в церкві разом із 600 іншими віруючими. Батько переїхав на Закарпаття, там познайомився з мамою. Сина у мене нема, тільки 9-річна донька Олександра. Тому на мені рід Корнетів в Україні припиниться.

Каже, що кав"ярню "Вулик" відкрив 11 років тому.

— Доти був військовим. Лариса в мене барменом працює, я їй допомагаю.

1957, 14 березня — Володимир Корнета народився у м. Виноградів на Закарпатті
1969 — змайстрував перший радіоприймач
1976 — призер чемпіонату УРСР з велоспорту
1993 — одружився з Ларисою
1997 — народилася донька Олександра
2000 — почав колекціонувати радіоприймачі
2007 — зібрав 400 приймачів

Зараз ви читаєте новину «Володимир Корнета зібрав 400 радіоприймачів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі