Ексклюзиви
Неділя, 10 червня 2007 15:21

Володимир Корнета зібрав 400 радіоприймачів

Автор: фото: Сергій ПОТЯГ
  Володимир Корнета виставляє найкращі радіоприймачі в своєму кафе ”Вулик” в Ужгороді
Володимир Корнета виставляє найкращі радіоприймачі в своєму кафе ”Вулик” в Ужгороді

50-річний Володимир Корнета з Ужгорода зібрав 400 радіоприймачів. Найкращі виставив для огляду в своїй кав"ярні "Вулик". Решту  тримає у квартирі, частину віддав друзям, порозпихав у гаражі.

За барною стійкою у "Вулику" стоїть дружина Корнети Лариса, 42 роки. Володимир виймає з багажника помаранчевих "жигулів" пакунки з дошками. Він добудовує до кафе ще одну кімнату.

— Лариса обіцяла: як зберу 300 приймачів, вижене мене з дому, — усміхається колекціонер. — Маю вже 400 екземплярів, але ще тримаюся хати.

На терасі двоє чоловіків п"ють каву. Володимир ходить уздовж поличок із радіо.

— У мене є перші радянські лампові, австрійські, німецькі, угорські приймачі, — хвалиться. — А от американських, англійських не маю.

Бере шнур і вмикає радіоприймач. Чути шипіння. Корнета пояснює, що треба зачекати, доки нагріється лампа. Невдовзі лунає пісня "Мені так треба". Старий радіоприймач ловить хвилю голосно й чітко.

— Це естонський "ВВ-667", один із перших радянських, 1945 року випуску. Найстаріший — німецький "Філіпс" 1935 року випуску. У 1961-му почали робити "Спідолу". Хто мав такий, був першим легінем на селі. А оце лампове радіо — "Звєзда-54", — Володимир показує велику червону коробку. — Його випускало якесь військове відомство.

Хвалиться, що майже всі його приймачі працюють:

— Беру збільшувальне скло, пінцети, ночами сиджу і ремонтую.

Згадує, як п"ять років тому знайома попросила забрати з сараю непотрібне їй вугілля. Під вугіллям Володимир знайшов радіо "Стандарт".

— Жінка 30 років там жила й не бачила, — дивується Корнета. — Мабуть, колишні власники будинку залишили.

Колекціонер розповідає, що приймачі коштують по-різному.

— "Рекорди" купую за 100–200 гривень. А естонські, які випускали для начальства, при Союзі обходилися у чотири-п"ять зарплат. Тепер їхня вартість 600—700 гривень.

Володимир Корнета в 12 років змайстрував радіоприймач, на стрісі батьківського будинку встановив антену.

— Купив посібник, шурупи й зліпив приймач. Увімкнув його, чую: "Говорит Москва". Спецслужби швидко мене вичислили, — згадує чоловік. — Приїхали й змусили зняти антену. Після цього я вирішив не ризикувати — зайнявся велоспортом. Навіть став призером чемпіонату України.

Питаю, звідки походить прізвище колекціонера.

— Мій дід — француз. Приїхав працювати десь під Київ. Тут одружився з бабцею із Чернігівщини. 1943-го німці спалили його в церкві разом із 600 іншими віруючими. Батько переїхав на Закарпаття, там познайомився з мамою. Сина у мене нема, тільки 9-річна донька Олександра. Тому на мені рід Корнетів в Україні припиниться.

Каже, що кав"ярню "Вулик" відкрив 11 років тому.

— Доти був військовим. Лариса в мене барменом працює, я їй допомагаю.

1957, 14 березня — Володимир Корнета народився у м. Виноградів на Закарпатті
1969 — змайстрував перший радіоприймач
1976 — призер чемпіонату УРСР з велоспорту
1993 — одружився з Ларисою
1997 — народилася донька Олександра
2000 — почав колекціонувати радіоприймачі
2007 — зібрав 400 приймачів

Зараз ви читаєте новину «Володимир Корнета зібрав 400 радіоприймачів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода