72-річний пенсіонер Володимир Горбатюк із райцентру Бершадь на Вінниччині виконує замовлення на дощ. Із кожного гектара, на якому випали "його" опади, бере по 10 центів або 50 коп.

Двері старої хати відкриває білобородий дід у синіх трусах. За кілька хвилин виходить у спортивних штанах. У руках тримає документи. Запрошує на поламану лавку під стіною хати. Поправляє гнилу дошку. Скаржиться, що не має грошей полагодити.

— І сил нема город обробити, — киває на зарослу бур"яном леваду. Сідає за поламаний стіл на трьох ніжках. Показує видрукуване оголошення: "Дощі по договору. Ціна: одна гривня з кожних двох орних гектарів за 30–60 мм дощів за 15 днів".

Витягає з прозорого файлу пожовклі від часу папірці. Показує свою угоду від 2003-го з казахським фермером Селик Баєм Муленовим.

— Диви, Каролінск Каргандінської області с. Нуркен, — зачитує без окулярів. — Область науки: биолокация (лозоходство), с телепортацией циклона с осадками. Исполнитель обязуется с 28 июня по 31 июля выдать количество осадков на пахотные земли заказчика на 50% больше зафиксированных в последние 10 лет на данный период".

Нижче стоїть ціна в доларах та тенге, національній валюті Казахстану.

— Мне эти тенге не нужны. Это для них, чтоб понятно было, — за інерцією по-російськи продовжує дід. Усю свою роботу і навіть пенсію Горбатюк рахує в доларах. В Україні просить за гектар, скроплений дощем, по 10 центів. У Казахстані, під час засухи, правив півдолара.

Володимир дістає ксерокопію газети. У ній описано, як бородатий чоловік з України об"їжджав господарства у Казахстані й підписував угоди. Сказано, що над полями справді пішли сильні дощі.

— Але казахи зі мною не розплатилися, — скаржиться. — За все врем"я тільки один чесний чоловік попався. Потомок древніх козаков у Ростові був, добрєйшей душі чєловєк, Іван Сєргєєвич Крайніченко. Узимку позвонив, снігу на свої 7 тисяч гектарів просить. Наперед вислав ціну тонни зерна. Приїхав, а там уже начальники 5 областей зібралися. Притягнув я йому сніг на поля, всім понравилося. Жив у кращій гостініці, в якій письменник Михайло Шолохов зупинявся. А інші не захтіли платити, хоч їхні поля теж під снігом були. Мені, аби вернутися додому, ше банку крові прийшлося здавати.

Горбатюк довго жив у Казахстані. 24 роки тому Володимир був у комі, пережив клінічну смерть. Каже, в таких людей відкриваються надзвичайні здібності.

— Лежу якось під грушею, а коло фіртки дві молодиці бідкаються, шо городи горять. Вдруг начинаю ощущать, шо мої мислі хлинули по напрямку розмови тих молодиць. І вирісовується переді мною радуга — багато пучків. Один відділився, а другий — лише наполовину. Так, наче цифра "півтора". І от через півтора суток хлинув лівень.

Цікавлюся, чому не забезпечив дощі в травні, під час засухи.

— А ти попрацюй рік без зарплати, — сердиться дід. — Я мушу їсти і пити, інколи й нерозведений вживаю, — глухо посміюється. — Мені треба енергію постоянно підпітувати. На міждународному з"їзді екстрасенсів у Тбілісі 2003 року сказали, шо я — один із небагатьох, хто пользується позитивною енергією.

При згадці про з"їзд Володимир усміхається.

Дружина лізла на горище, впала і померла

— Ті екстрасенси крепущо хапалися за живіт і реготали — тако, шо аж кутні зуби було видно. Кричали: "Ну и нахалюга ж ты, ну и обманщик! Когда нам не хватало на хлеб, мы тоже жульничали по мелочи, но так...". Бо вони можуть воздействовать на предмети лише в радіусі 10 метрів.

Питаю, чи рухає предмети.

— Це мелочі, я таким не займаюся, — відмахується чоловік. — Я не цирковий артіст розважати публіку. Можу притягти циклон на кілька областей. У договорі є графа, шо замовник не буде мати претензій, якшо такі самі дощі підуть на сусідньму полі.

Горбатюк пропонує агропромисловому міністерству виділяти йому гроші на погоду.

— Дотації для фермерів виділяють, то хай би організовано замовили погоду для них, — каже він. — По 10 центів із гектара ріллі за погоду цілий рік — це ж смішно. А який урожай буде!

Зізнається, що розмовляти з начальством важко.

— Павліченко Анатолій був багато років у селі Флорино головою колгоспу, очолював сільське господарство в районі. Я помагав йому безліч разів. Прошу: дайте мені два дня, і буде хлюпать. Але спочатку заплатіть. Бо як зроблю шо, то потом недєлю чи й двє пузирі пускаю — чуть живий після мощнейшего витоку енергії.

Начальник управління агропромислового розвитку Вінниччини Анатолій Павліченко, 56 років, добре пам"ятає земляка Володимира Горбатюка.

— Така цікава людина, чудо, — посміхається, почувши ім"я. — Розказували, що щаблі на драбині підпиляв. Дружина його лізла на горище, впала, так і померла. Дивак. У священики хтів висвятитися, геть і бороду відпустив.

Про приманювання дощів Павліченко також знає.

24 роки тому Володимир був у комі

— Горбатюк у Криму брав офіційне повідомлення у гідрометцентрі. Що з такого-то по таке число в такій-то місцевості 8 років не йшли дощі. Заключив договір, із гектара взяв по гривні. У них досі заборгованність перед ним величезна. Розказували, що дощі таки пішли.

На запитання, чи вірить у надзвичайні здібності земляка, Павліченко відповідає трохи спантеличено.

— Хто його зна? Я ще начальником районного відділу був. Скосили ми горох, тільки перевернули — дощі пішли. Він звоне: каже, що може помогти. Як і обіцяв: на другий день дощ перестав. На третій знов нема. Каже: три дні потримаю, а більше не можу. Але нам і того хватило.

Павліченко починає сміятися, згадуючи, як Горбатюк писав у гідрометцентр.

— Хтів, аби йому офіційну сводку на місяць дали. А він би все навпаки зробив. Начальник спочатку щось відписував, а тоді ховався від нього, бо надоїв.

Після випадку з покосами гороху Павліченко послугами Горбатюка не користувався.

— Дорого він бере, — зауважує. — За гарну погоду загадав 15 кілограмів м"яса. Каже, енергії багато тратить. Бо робить погоду не тільки в одному господарстві, а на всій європейській частині України. Довелося йому трохи продуктів підкинути. Він же не обробляє город, лєнтяй.

×