53-річний лучанин Володимир Фінюк — інвалід першої групи. 12 червня він вирушив пішки на милицях із Луцька до Києва. Це приблизно 400 км. Супроводжував його 12-річний син Валентин і два студенти на велосипедах — двадцятирічні Микола Іващук і Віктор Кусік. Вони навчаються на четвертому курсі Луцького інституту розвитку людини.
— Я хотів довести інвалідам, що дорогу подолає той, хто йде, — пояснює свій вчинок чоловік.
10 липня Володимир Фенюк дійшов до Києва. Студенти супроводжували його тільки до Рівного.
— Я відправив їх назад до Луцька, щоб ішли хвости здавати в університеті, — сміється Володимир. — Мені в кожному селі допомагали люди. Не давали розкласти намет — забирали додому. Сільські голови по телефону передавали одне одному, що я йду. Нас зустрічали усім селом.
Дев"ять років тому Фінюк потрапив у аварію. Тоді він купив батькові міні-тракторець. Узимку їхав слизькою сільською дорогою. Не впорався з керуванням. Трактор перевернувся в кювет і придавив чоловіка. Лікарі виявили перелом хребта й тазу.
Фінюкові дали першу групу інвалідності. Доти Володимир двадцять років працював будівельником. Синові Валіку тоді один рік виповнився. Нині 12-річний хлопець ішов до Києва разом із батьком.
— Жінка його трохи розбалувала, — спирається ліктями на милиці Фінюк. — Я вирішив зробити з нього чоловіка.
Володимир заходив до пам"ятників "катюшам", бував на братських могилах. Найбільше йому сподобався музей Лесі Українки в Новоград-Волинському.
Дочки заробляють прибиральницями в барах
— Я хотів заспівати на дніпровських схилах "Расцветали яблони и груши" російською, але одягнути фуражку УПА. Бо УПА — це нормальні хлопці, — каже Володимир. — Та знайомі не передали мені фуражку.
Фінюк розповідає, що люди неодноразово пропонували підвезти його.
— Одна жінка хотіла безплатно підкинути. Заігрувала до мене. А я їй: я вам ще гроші заплачу, тільки відчепіться з такими пропозиціями! Щоб за якийсь там кілометр спохабити цілу акцію, — обурюється мандрівник.
Каже, у Києві його обігнала іномарка. Замість номерів на ній був напис "БОГАТИР". З автівки вийшов Василь Вірастюк і сфотографувався з Володимиром і його сином.
— Валік світився від щастя, — зазначає Фінюк. — Син цілу дорогу пройшов у китайських шльопках. А я мусив купити нові кросівки, бо старі стерлися.
Володимир Фінюк має іще двох доньок. 29-річна Ольга вивчилася в Німеччині на соціального працівника. Зараз у Німеччині, заробляє гроші, аби купити собі квартиру в Луцьку. 25-річна Юля навчається в німецькому місті Оснабрюці на філолога.
— Гроші на університет заробляють прибиральницями в барах. А ще вчать німців російської мови, — розповідає батько. — Юля інколи підробляє грою на скрипці в мюзиклах.
Дорогою Володимир Фінюк зупинявся біля обелісків загиблим воїнам у Другій світовій. Чоловік робив це, бо його дід Петро Веселуха двічі потрапляв у німецький полон. Обидва рази тікав звідти. Коли біг востаннє, пройшов до Києва 400 км.
О 19.00 того ж дня Володимир вирушив до Луцька. Але вже не пішки. Одна з тамтешніх газет прислала за ним мікроавтобус.
Дружина Фінюка Ніна, 49 років, каже, що чоловік зовсім не схуд під час мандрівки.
1954, 20 листопада — Володимир Фінюк народився у с. Острів Ківерцівського району на Волині
1968 — відпочивав у "Артеку", познайомився там із братом майбутньої дружини
1977 — у Рівному закінчив Український інститут інженерів водного господарства; майстер на будівництві в Луцьку
1978 — одружився з Ніною Антюшиною, музичною вихователькою дитсадка
1979 — народилася дочка Ольга; за три роки — Юлія
1995 — з"явився на світ син Валентин
1996 — поїхав на заробітки до Москви, працював столяром
1998 — не впорався з керуванням міні-трактора, став інвалідом першої групи
2001 — почав вірити в Бога
2007, 12 червня — вирушив пішки з Луцька до Києва
3 
1
Коментарі