— Я очень долго решался на отношения. А тут встретились мне хорошие люди — беженцы. Посоветовали познакомиться с их подругой. С той поры подумалось — почему бы не жениться, — каже 42-річний Володимир Бережний із села Бородаївка Верхньодніпрянського району на Дніпропетровщині. Він шукає дружину серед переселенок із Криму й Донбасу.
— Якось біля нашого села проїжджали біженці, в них заламалася машина. Загнали авто до мене в гараж. Я замінив запчастини, справив. Розповіли, що треба помешкання своїх знайомих — жінки з дитиною. Я розказав, що саме шукаю дружину. Вони мене сфотографували, взяли номер телефону. Пообіцяли віддати тій жінці. Але вона так і не подзвонила, — розповідає Володимир.
Через кілька днів до нього приїхало телебачення. Зняли сюжет, що шукає біженку. Після того зателефонувала 40-річна жінка із Запоріжжя. З нею розмова не склалася.
— Біженки — нещасні. Залишають удома квартири, хати, рідню, бачать вогонь, смерті. Пригорну, поговорю. А про політику — ні слова.
В селі жінки є, але вони для одноразових зустрічей, для інтиму. Мені треба господиню, віддану.
Володимир Бережний живе у приватному будинку з колишньою тещею. З дружиною Наталією розлучився вісім років тому. Мають 18-річного сина Андрія. Дружина залишила йому подвір'я. Поруч із хатою тещі будує ще одну.
— Там зроблені стіни, підлога, поштукатурена стеля. Залишилося шпалери поклеїти, стіни утеплити. Треба жінку, щоб направляла — там стіл постав, там стілець. За коровами і свиньми сам доглядатиму, доїтиму. Я до роботи привчений.
Чоловік каже, що мріє про чорнявку.
— І щоб як усміхнулася — дух перехопило, зразу влюбився, — продовжує Володимир. — Із дружиною ми прожили 13 років. Я тільки з армії прийшов, їхав у трамваї. Побачив дівчину з волоссям аж за спину, очі — темні. Заради неї встав на одну зупинку раніше, запитав — скільки годин, запросив у кіно. За півроку одружилися.
Зразу жили в гуртожитку металовидобувного комбінату в Дніпродзержинську. Я працював слюсарем-монтажником. Потім із грошима стала скрута, переїхали в Бородаївку до її батьків. І тут почалося. Тесть, як випив, так і чіплявся, обзивав по-всякому. Якось я спалив йому зварку і станок, на якому мелють зерно. Він кричав Наташі: нащо ти його привела! А вона батька сильно любила. З часом почала його все більше захищати. Я злився, гримав на неї, міг обізвати. Тоді я поїхав у Росію на заробітки, вона дзвонить: подала на розлучення.
4 
1
Коментарі