13 березня до Полтавської міської дитячої лікарні привезли 4-річного Віктора Лукаша. Хлопчик приїздить сюди не вперше. У лютому 2006-го в селі Лисівка Гадяцького району в нього обгоріло 40% шкіри на спині, попереку, сідницях і ногах. Його 24-річна мати Наталія напилася і заснула з цигаркою, поклавши коло себе сина.

— Вітю привезли 25 лютого, — пригадує лікар Юрій Нор, 49 років. — Шкіра в нього була обвуглена.

Хлопчик знімає слухавку з телефону і голосно кричить.

— Не балуйся! — каже завідувач хірургічного відділення Микола Гриценко, 55 років. — Ану, покажи ніжку!

Малий повертається спиною і знімає штани. Ліва нога вся багряна, в рубцях. На правій вище коліна червона квадратна пляма 10 на 10 см. Звідти брали шкіру для пересадки.

Торік за місяць Віті зробили десять операцій із заміни шкіри. Він росте, а рубці стоять на місці. Їх мусять розрізати й підсаджувати нову шкіру.

Через чотири тижні після трагедії до хлопчика приїжджала мама.

— Вона була п"яна. Схожа на бомжа. Приїхала така "пахуча", що я її не впустив, — кривиться Гриценко.

Наталія родом із села Лисівка, але виросла в Кременчуцькому інтернаті. Сина народила в Кременчуці. Потім повернулася з ним у Лисівку, до 84-річної бабусі Орини Славинської.

38-річна Леся Тихонова, начальник у справах неповнолітніх Гадяцької райдержадміністрації, каже, що жінка була без паспорта, тому сина не зареєструвала:

— Навіть допомогу не отримувала. Ми самі оформили документи. Їй почали платити 42 гривні на сина, ще 30 гривень — як матері-одиначці та 147 — як малозабезпеченій.

Наталя виросла в інтернаті

Перед пожежею, у лютому 2006-го, Наталію із сином відправили до райлікарні. Вітя був застуджений, бо в хаті не топилося. Та за два дні жінка втекла з ним додому. Бабуся тоді вже жила в будинку для престарілих.

— Наталія мені розповідала, що випила більше пляшки горілки, — розповідає Тихонова. — Лягла на диван, поклала Вітю поряд. Заснула з цигаркою в зубах.

Вогонь загасили сусіди Лукашів, носили воду відрами. Покликали сільського голову Лисівки Лева Івановича, 58 років, і фельдшера. Віктор Устименко й Анатолій Цимбал почули крики хлопчика. Знайшли його в палаючій хаті й передали через вікно. На виході наштовхнулися на Наталію. Вона на колінах виповзала надвір. Устименко виніс і її.

— Вітя в Устименків трохи лежав обгорілий. Синтетична матерія прилипла до тіла. А тоді я відвіз його до лікарні, — розповідає Лев Шлегель.

Наталію позбавили прав на сина. Із 17 жовтня він живе в Полтавському інтернаті.

Розповідають, що Наталія Лукаш вийшла заміж і живе в Рашівці Гадяцького району. Її старший брат Віктор сидить у тюрмі за крадіжку.

— А менша сестра Зоя в Рашівці бомжує, — каже сільський голова Лисівки. — Їхній батько півтора року тому вмер від горілки.

До лікарні Вітя приїхав худий, без одягу. Персонал і хворі збирали для хлопчика одяг, іграшки. Той скаржиться, що в інтернаті йому не подобається. Він там ні з ким не дружить. А в лікарні в нього багато товаришів. Найбільше Вітя любить тьотю Ніну — 50-річну Ніну Маньківську з перев"язочної. Вона його купає, годує, виховує.

Хлопець набирає телефонний номер. Починає плакати. Лікарі заспокоюють його.

— Плаче, бо кинули слухавку, — пояснює Гриценко. — Зранку до операційної зателефонував, питав у лікарів, як їм спалося. На вечірні огляди разом ходимо, Вітя тримає мене за руку.

Малий вилазить на підвіконня, сміється. Каже, що в нього нічого не болить.

×