15 квітня в ритуальному залі столичної клініки "Феофанія" попрощалися з інженером Миколою ОНИЩЕНКОМ, 95 років. Його кремували. Прах похоронять на Байковому цвинтарі.

— Свекор три тижні тому захворів на коронавірус, — розповідає зять Сергій Леонідович. — Лежав у "Феофанії". Його стан покращився. Виписали. Але за півтори доби знову забрали до лікарні.

Микола Онищенко був родом із села Нововасилівка Бердянського району Запорізької області. Голодомор пережив у сусідньому селі Роза, куди перебрався з батьками. Закінчив вісім класів школи в Бердянську. 1943-го потрапив у нацистський штрафний табір. За півтора року звільнили американські військові.

Закінчив Маріупольський металургійний інститут. 25 років працював на Луганському тепловозобудівному заводі. У серпні 2014-го приїхав до Києва. Жив в орендованій квартирі.

— У Луганську бойовики розбомбили завод через дорогу від нас, — розповідав він. —Дружина перелякалася. Сміливці за 500 гривень вивезли нас під обстрілами в Щастя. Там зустрів син. Допоміг добратися до столиці.

Дружина Онищенка 85-річна Раїса Григорівна хворіє на коронавірус. Лікується вдома. З нею виховали сина Тараса й доньку Олесю. Є шестеро онуків.

— Свекор завжди міг сказати влучне слово. Виступав із палкими промовами під час вшанування пам'яті жертв Голодомору. Писав вірші й малював. Маємо багато його картин, — говорить Сергій Леонідович.

— Дідусь мав багатий внутрішній світ. Розумів людей без слів, — каже онука 22-річна Таїсія. — У нього був акторський талант. Жестами й мімікою показував емоції. До дітей інколи ставився суворо, намагався їх виховувати. А з онуками був м'який. Він навчив нас любити.

×