10-річна Вікторія ВЕРЕТЮК із села Користова поблизу Хмельницького вперше в житті обрізала волосся. У такий спосіб вирішила допомогти ровесниці Вероніці КУЛИКОВІЙ із Вугледара на Донеччині.
9 квітня російські окупанти прицільним вогнем із танка накрили сховище дев'ятиповерхівки, в якій мешкала родина дівчинки. Вона єдина вижила після обстрілу. Загинули її батько, баба й дядько з дружиною. Їх поховали на подвір'ї місцевої церкви. Вероніку Куликову з-під завалів витягли сусіди.
— Дівчинка вижила дивом, — кажуть медики. — Напевно, рідні прикрили її собою. Уламок снаряду потрапив дитині в голову. Праву руку частково паралізувало, на лівій руці відірвало великий палець. Команда офтальмологів успішно усунула дефект повіка та сітківки ока, щоб зберегти їх функцію.
Вікторія Веретюк вирішила обрізати волосся після того, як побачила відео про Вероніку. Коси були 50 см завдовжки. Від народження дівчинці жодного разу їх не стригли.
— Донька бережно ставилася до волосся, — розповідає мати 29-річна Катерина Веретюк. — Навіть підрівняти кінчики не дозволяла. А коли побачила історію Вероніки, захотіла пожертвувати косу задля її порятунку. Це було свідоме рішення доньки, і я не могла її не підтримати. Чоловік теж схвалив вчинок Вікторії.
За волосся школярці заплатили 3,2 тис. грн. 700 грн віддала на потреби ЗСУ. Решту особисто хоче вручити Вероніці Куликовій.
— У волонтерському центрі "Калина" погодилися допомогти віднайти Вероніку, — говорить Катерина Веретюк. — Донька хоче з нею поспілкуватися. Сказати, що вона хоробра дівчинка і все буде добре. Нещодавно ми бачили нове відео про Вероніку. Зараз вона в новій родині. Тішимося, що її стан уже кращий. Навіть усміхається, хоч на її тілі залишилися шрами від уламків. Вона досі створює малюнки, де зображує той вибух. Розумію, що їй важко це згадувати. Тому хочеться підтримати цю дитину не лише матеріально, але й морально. Вірю, що вона виросте хорошою людиною.
— Вероніка продовжує лікування, а я хочу допомогти їй швидше одужати, — говорить Вікторія Веретюк. — Після того, як обстриглася, мрію швидше відростити волосся. Хочу знову обрізати його й допомогти ще одній дитині.
Родина Веретюків із перших днів великої війни долучилася до волонтерської діяльності.
— У нас було багато дитячих речей, адже, крім Вікторії, маємо ще двох синів — 6 і 3 років, — додає Катерина Веретюк. — Коли почалася війна, відвезли машину одягу до центру збору гуманітарної допомоги. Потім стали вирощувати овочі та фрукти. Їх передавали в місцеву школу, де городину переробляли для потреб Збройних сил України. Розумію, що підтримка в тилу зараз важлива, адже чоловік теж на фронті. До війська пішов добровольцем.
Вероніку Куликову спочатку лікували в Дніпрі, потім — у Львові. Зараз вона живе в новій родині — в дитячому будинку сімейного типу.
— Я побачила її поранення не тільки тілесні, а й душевні. Сльози, багато страху, вибухи емоцій. Вероніка частково втратила пам'ять. Вона досі не сприймає ті поранення на голові. Її сльози — це сльози не маленької дівчинки, а бабусі, яка багато чого пережила, — каже вихователька Наталія Фляк.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
35413
Коментарі