— Про петриківський розпис знають усі. А на Хмельниччині є не менш цікавий — самчиківський розпис. Його відроджують чотири майстри, — говорить художник 56-річний Віктор Раковський із села Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області.
У майстерні в центрі столиці готується до майстер-класу. Витягає ескізи своїх картин. На них сірим олівцем виведені квіти, вазони, птахи.
Самчиківкою займається 15 років. У сільській школі народного мистецтва навчає розпису дітей.
— У нас 76 учнів. Та ніхто не хоче після випуску далі займатися самчиківським розписом, — розповідає Віктор Геннадійович. — У ньому переважає крупний рослинний орнамент — листя, квіти, ягоди. Є солярні знаки — сонце, місяць, зорі. Із тварин — коні, коти, собаки. З птахів — ластівка, журавель, лелека. Пишемо лише те, що є в Україні.
Найпоширений у настінних розписах був "вазон". Це образ "світового дерева", "дерева життя". У ньому зображували птахів — чи в кроні, чи біля основи стовбура.
Обов'язково мають бути крупні об'єкти, не дрібні. Транспортирів чи лінійок не використовуємо. Лінії не повинні бути ідеальні — десь незграбні, недовершені. Так робота стає живою.
Пензлі використовуємо із шерсті білки чи поні. Для особливо тонких елементів — із котячої.
Біля столу посеред кімнати збираються жінки. Свої роботи показує київська пенсіонерка Ангеліна Пан. Малювала під час літньої поїздки до Самчиків.
— П'ять років тому пішла на заняття з петриківки, — говорить. — У кутку зали побачила картину, схожу на самчиківку. Захотіла зайнятися таким розписом. У ньому художник створює ретельний ескіз. А петриківський пишеться без нього.
Точна дата виникнення самчиківсього розпису невідома. Найбільше поширився на зламі ХІХ–ХХ ст. Відроджуватися почав у 1960-х. Тоді художник Олександр Пажиський почав збирати його зразки в селах поблизу Самчиків. Це були елементи розпису на печах і скринях.
2 
35413
Коментарі