"Я сюди приїхав ще 1981 року. Дня буде мало, аби все розповісти, — з порога каже 63-річний коваль Віктор Гусєв. — Як до мене приїжджає циганський барон, то ще з дороги кричить, що на 5 хвилин. А раніше як за дві години звідси не йде".

Ми на Львівському іподромі біля старої кузні. Віктор Гусєв працює тут ковалем 26 років.

— Лише 60 коней залишилося. Підковка скоро екзотикою стане. А колись 300 голів іподром тримав. Їх раз на місяць треба було підкувати. За одного давали один рубель. Якось 700 рублів нарахували. Директор удвічі менше заробляв. Мене почали обговорювати. Мовляв, коваль нещасний, а стільки заробляє.

Тепер Віктор Гусєв отримує 500 грн. Має пенсію — 400 грн. За підковування приватного коня бере від 40 до 200 грн, залежно від характеру тварини.

— Цигани вважають мене останнім професіоналом у всьому регіоні, — каже, поправляючи сукняного кашкета. — Мене по всій Західній Україні кличуть на підковку. Інколи навіть із Києва дзвонять. Мав більше двохсот учнів, але жоден із них не став справжнім ковалем. Бо зарплата мала.

Чоловік шкодує, що не виїхав за кордон на заробітки.

— Ніяк паспорта не міг зробити. А тепер такі старі, як я, вже нікому не потрібні.

Старша донька Віктора Ірина — в Німеччині, кінний тренер. Виїхала разом із чоловіком. Заробляє 1200 євро.

— Там у них син народився. А старшого Володю нам залишили. У 5 клас ходить. Скоро мене татом називатиме, а жінку — мамою.

Молодша донька коваля Лариса кіньми не цікавиться. Торгує на місцевому ринку.

— А от жінка все життя конюхом працювала, зараз на пенсії. З Оленою на київському іподромі познайомилися. Вирішили не розписуватися, аби нас не вигнали з гуртожитку для холостяків. Поженилися, коли вже донька народилася. До Львова переїхали, бо тут дали двокімнатну квартиру від іподрому.

Чоловік одягнений тепло — сорочка з довгими рукавами, засмальцьовані джинси, високі черевики, кашкет. Стару піч, що займає майже всю стіну, тепер розпалюють рідко, тому в кузні прохолодно.

— Я вам зараз диплом свій покажу. Одні "п"ятірки" й "четвірки", — коваль витирає руки об штани. Розгортає пожовклий папірець із написом "Кінноспортивна школа наїзників "Колос". Хвалиться, що має права на водіння кобили.

— А в школі зовсім вчитися не хотів. Вигнали із 7-го класу, —  сміється. — Пішов у колгосп, потім на токаря вивчився. То була модна професія. На коня перший раз сів у 17 років. По радіо почув, що на київському іподромі набирають молодих конюхів.

Коваль намагається згадати, скільки разів його вдаряв кінь.

— Може, з тисячу. Одну серйозну травму маю — отут за лопатку вкусив гнідий, — хапається за праве плече. — Виходячи з конюшні, повернувся спиною, а так не можна. Той самий кінь мою дружину за сідницю вхопив, аж зомліла. Донині має ззаду ґулю, як яблуко.

Свого коня Віктор не має — бракує грошей на утримання.

— Знаєте, чому підкови на щастя знаходять? Колись фараони своїх коней узували лише в золоті. Один кінний екіпаж — це 8 жеребців, 32 підкови, отже 16 кілограмів золота. По дорозі хоча б одна мусила загубитися. Аби її знайти, ззаду за каретами гналися юрби народу.

Дарує мені одну з підків.

— Справжня підкова має бути знята з коня. Ця — зі львівського переможця. Забув його кличку. Давно у мене лежить.

1943, 5 жовтня — Віктор Гусєв народився у м. Пенза, Росія
1964 — закінчив київську кінноспортивну школу наїзників "Колос"
1970 — одружився з конюхом Оленою
1971 — народилися донька Іра; за рік — Лариса
1981 — Гусєви переїхали до Львова; Віктор підковує коней на Львівському іподромі

×