Біженці втекли з трудового рабства
"Невістка не вміє заощаджувати, через це свариться із сином, — пише рівнянка Олена Анатоліївна, 49 років. — Відкрила кілька кредиток. Тепер уся зарплата йде, щоб їх погасити. Її грошей сім'я не бачить, бо звикла жити на широку ногу. Щотижня купує одяг, ходить до косметолога, перукаря, на масаж. Щоб її утримувати, Саша знайшов додаткову роботу, але грошей на квартиру зібрати не можуть. Відклали до війни кілька тисяч, але на Новий рік невістка закомандувала, що хоче відпочити. Повіз її в Єгипет. Обоє ніби нормально заробляють, але на кредитці мінус 50 тисяч гривень".
Надсилає фото невістки й сина. Чоловік у джинсових шортах обіймає жінку в смугастій сукні. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.
— Діти не ставлять за мету зібрати кошти на житло, бо чудово почуваються в батьківському домі. Ви забезпечуєте родину харчами, бавите онуків і не вимагаєте нічого взамін. Марно мотивуєте молоду сім'ю заощаджувати. Переламати звички невістки буде непросто. Звикла задовольняти забаганки й не боїться накопичувати борги, що лягають на плечі чоловіка. Вплинути на ситуацію може син, а не свекри.
"У батька два місяці тому виявили хворобу Альцгеймера, — розповідає в листі 54-річний Олег із Черкаської області. — Ефективних препаратів від неї немає. Можна лише сповільнити втрату пам'яті. Але медикаменти, що виписав лікар, батько пити не хоче. П'ять років тому покинув маму заради молодшої жінки. Та злякалася діагнозу й пішла від нього. Батько лишився сам. Мама пробачила його, дозволила повернутися додому. Він став багато чого забувати. Батьку 74 роки. Щоранку прокидається і збирається на роботу. А ми йому пояснюємо, що він на пенсії, нікуди їхати не повинен. Боюся, що одного дня забуде мене й онуків".
Біоенергетик дістає з конверта фото чоловіка в чорному пальті та кролячій шапці. Запалює свічку, підносить до світлини. Вона розгорається, димить, вогонь підіймається вгору.
— Слідкуйте, щоб батько приймав ліки. Це не дозволить хворобі прогресувати. Він багато чого плутатиме й забуватиме, за кілька років перестане впізнавати близьких. Такі люди часто втрачають сон, страх і сором. Можуть ходити голяка в людному місці й не відчувати дискомфорту. Мають схильність пам'ятати події, що відбувалися пів століття тому, але не згадають, що їли на сніданок. Тому можуть піти в гості до друзів, які померли 20–30 років тому.
"Донька Ірина три роки тому закінчила школу, — пише лучанка Ольга, 39 років. — Хотіла бути вчителькою, а стала гранатометницею. Від початку війни з хлопцем поїхали на фронт. Зараз перебувають у гарячих точках. Недавно заявила, що продовжувати навчання в педагогічному не планує. Хоче вчитися у військовому інституті. Почала зустрічатися з чоловіком, який удвічі за неї старший. Чому розлучилася з Іваном, який нам із батьком подобався, не зізнається. Тільки починаю розпитувати, вона прощається і кладе слухавку".
Біоенергетик заплющує очі, сканує лист долонею.
— Не намагайтеся помирити доньку з колишнім коханим. Якщо пара вирішила порвати, на це є серйозні причини. Ірина щаслива поруч із чоловіком, якого зустріла на війні. Так, це одноліток її батька і ця різниця у віці лякає вас. Але хіба це привід покинути людину, яку кохає і з якою вже взимку узаконить стосунки? Прийміть її вибір і порадійте. За рік станете бабусею.
"Два роки тому син розлучився і тепер шкодує, — розповідає в листі 63-річна Лідія Леонідівна з Київської області. — Вони майже не сварилися, але одного дня він зустрів іншу жінку. Тривав їхній роман кілька місяців, доки Віктор не витратив усі гроші. Тепер живе на зйомній квартирі, дітей бачить раз на місяць. Пробував помиритися з Дашею, але вона зраду пробачити не готова. Що зробити, аби діти знову були разом?"
Надсилає весільне фото сина та невістки. Дівчина у приталеній сукні й вінку із живих квітів тулиться до чоловіка в бордовому оксамитовому піджаку.
— Спроби повернути кохану будуть марні. У неї давно є інший чоловік. Віктор самотній довго не буде. Матиме кілька невдалих романів, доки не зустріне жінку, яку візьме за дружину.
"Після початку війни донька виїхала за кордон і потрапила в трудове рабство, — пише 59-річна Тамара з Житомирської області. — Її і ще чотирьох жінок обіцяв прихистити фермер. Вивіз у невідомому напрямку, відібрав паспорти, нібито для того, щоб оформити соціальну допомогу для кожної. Заставляв працювати по 12 годин на добу: збирати овочі на городі, полоти парники, годувати худобу. На сніданок і вечерю давав хліб і воду. Грошей за роботу не платив. Казав, що і так мають бути вдячні, бо отримали дах над головою. Жінки не витримали й утекли. Звернулися в місцевий відділок поліції, відновили документи й повернулися додому. Минув місяць, а донька досі не може прийти до тями. Має посттравматичний розлад. Стала дратівливою, часто зривається, плаче, не хоче бачитися з друзями, уникає розмов із братом".
— Не баріться з візитом до психолога. Вирішити цю проблему іншим способом не вдасться. Усе пережите залишило глибокий слід у душі та пам'яті. Про це нагадують щоденні жахіття уві сні. Прокручує в голові думку: як усе склалося б, якби не втекли від зловмисника? Не ображайтеся, що з вами не хоче ділитися подробицями пережитого. Про це зможе розповісти психологині.
"Хочу знати, що сталося із друзями дитинства, — пише 46-річний Олег із Сумської області. — Ми всі жили в селі біля Чорнобиля на Київщині. Після катастрофи нас розкидало по різних містах України. Знаю, що Мішка з матір'ю виїхав у Крим, Андрій із батьками — до родичів у Львів, а Оксанка — на Закарпаття. Пробував розшукати, але в соцмережах жодного не знайшов. Торік дав оголошення в місцеві газети. Відгукнулася Оксана. Про долю хлопців не знає. Сама виховує доньку. Про чоловіка говорити не хоче. Мрію побачити її. Часто сниться наша компанія: як в дитинстві ходили ловити рибу й пасли корів".
Біоенергетик дістає з конверта чорно-біле фото 1985-го. На ньому хлопцям і дівчатам по 10 років. Посередині — кучерявий Андрій. Ліворуч — Михайло й Оксана. Праворуч — Олег. Він найвищий від усіх.
— Поїдьте до Ужгорода на зустріч з Оксаною. Разом вдасться розшукати друзів дитинства в інтернеті. Згадаєте багато щасливих моментів. Спілкування з Оксаною на цьому не припиниться і може перерости в міцний роман. Не приховуйте почуттів і не бійтеся того, що має доньку. Вона не стане на заваді вашому щастю, а навпаки підтримає вибір матері й радітиме за неї.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі