23-річний Євген Петренко 12 вересня пройшов у вишиванці від столичної станції метро Університет до майдану Незалежності. Марш у вишиванках проводять двічі на рік, восени та навесні, щоб популяризувати національне вбрання.

Євген з оселедцем на голові.

— Я родом із Чернігова, — намагається накрутити оселедець на вухо. Волосся закоротке, тому вислизає. — Батьки в один голос кричали, аби налисо побрився. Та я не піддався. У Києві мені з такою зачіскою комфортно, ніхто за чуба не смикає. А в Чернігові я рідко буваю. Там мій оселедець викликає фурор. Не смикають, але дивляться і запитують багато.

Дівчина Євгенія Анцибора, 21 рік, добирає йому вишиті краватки на Андріївському узвозі. Вподобала червону з білим візерунком. Продавщиця називає ціну — 200 грн.

— Я сама тобі таку зроблю за тиждень, — Євгенія відводить хлопця. — А сорочку куплю готову. В селах по 100–200 гривень можна знайти.

45-річна Ірина Судома прийшла у вишиванці за 1,5 тис. грн. Вона вся у квітах.

— Це хтось із гуцулок своє придане розпродував, — показує широкі рукава, оздоблені мережкою. — Сорочки, які люди з любов"ю вишивали, захищають від зуроків. У мене, коли я її одягаю, голова перестає боліти. Мабуть, ця сорочка заговорена.

Одна зі студенток дає учасникам роздрукований гімн. Його співають, коли йдуть Андріївським узвозом. Дівчата намагаються стати поруч із хлопцем у сорочці, вишитій білим по білому. Кажуть, такі у селах робили до весілля.

— Це святкова сорочка, але не весільна, — соромиться Богдан Вітор, 18 років. — У нашій сім"ї є стара гуцульська чоловіча сорочка, яку батько отримав від діда. А той від прадіда. Після тата вона мені дістанеться. Коли собі жінку виберу, її моя мама вишивати навчить.

×