— "Газету по-українськи" 10 років тому порадила листоноша. Дала один примірник, щоб переконалися, що цікава. Ми почитали й закохалися. Із того часу передплачуємо, — каже 57-річний Василь Парасюк із села Кирпилівка Радивилівського району на Рівненщині.
Чоловік передплатив "Газету по-українськи" на рік. Відправив на адресу редакції копію квитанції. За результатами розіграшу отримав 250 грн.
— Квитанції висилаємо п'ять років, — розповідає Василь Іванович. — Коли побачив себе в списку переможців, зрадів. Похвалився дружині й дочці Люді. Гроші ще не потратив. Хочу купити щось на пам'ять. Квитанції й надалі надсилатиму. Мрію виграти мотокосу.
— Насправді ми виписуємо "Газету по-українськи" не задля призів, — говорить дружина Галина Йосипівна, 55 років. — Просто любимо її. Коли поштарка приносить свіже видання — кидаємо роботу. Сідаємо читати, бо цікава. Завжди отримуємо вчасно. У нас дуже старанна листоноша Галина Семеренко. Не розносить наступного дня або через день. Завжди виконує план.
Подружжя Парасюків живе в шлюбі 33 роки.
— Я із сусіднього села Заміщина. Познайомилися з чоловіком на танцях. Він прийшов з армії. Служив моряком. Одружилися, й через рік народилася Люда. Вона вивчилася на ветлікаря, працює в держпродспоживслужбі. Виграла туди конкурс. До того була в санстанції. Я 20 років працювала секретарем Ситницької сільської ради, до якої раніше входило наше село. Тепер у нас Крупецька територіальна громада. Одна з кращих в Україні.
— Василь Іванович працював у райцентрі мебельником. А потім підняли ціни на проїзд, дорого стало їздити. Господарюємо вдома. Тримаємо дві корови, коня, птицю. Обробляємо гектар городу. Вирощуємо малину й суницю. Возимо електричкою на базар до Львова, — каже Галина Йосипівна.
2 
1
Коментарі