Пошукова служба "Газети по-українськи" допомагає з пошуком людей на території України. У листі до редакції подайте якнайбільше інформації про розшукуваного, надішліть фотографії. Не забудьте вказати ваші паспортні дані, повну зворотну адресу й телефон.
Якщо шукають когось із ваших знайомих, повідомте розшукуваного чи редакцію.
Листів із поміткою "Пошукова служба "Газети по-українськи" чекаємо за адресою: а/с 67, Київ-53, 04053.
Ваколюк Олена Віталівна шукає Волошанову (Колісник) Євгенію Іванівну 1942 р.н. та Волошанова Марата Миколайовича 1970 р.н.
"Шукаю тітку. Вона народилася в селі Хижинці Вінницької області. Після закінчення торговельного технікуму поїхала у Запоріжжя, де проживала. Вийшла заміж, народила двох синів. Старший Ігор поїхав в Якутію на заробітки, молодший Марат — інвалід. Вони мешкали за адресою: Запоріжжя, вул. Степова, 129. Після розлучення тьотя Женя вийшла вдруге заміж, змінила адресу. Після смерті її другого чоловіка шахрайським шляхом тітку і її сина-інваліда виселили з квартири і поселили на якомусь дачному участку за адресою: Запоріжжя, вул. Садова, 76. Обіцяли їм однокімнатну квартиру. Але так і залишили без житла. Востаннє вони були у нас в гостях у липні 2002 року. З того часу не дають про себе ніякої звістки. Я їх шукала по знайомих у Запоріжжі, писала листи на останню адресу. Навіть вкладала у листи конверти. Може, хтось інший отримував ті листи, то щоб відписували. Можливо, тітки вже немає в живих, то розшукайте хоча б її сина-інваліда".
Гриценко (Вулляр) Софія (Галина) Вікторівна шукає родичів.
"Мене удочерили у Вінниці з дитбудинку N1, коли мені було 2 роки. Пам"ятаю, що до цього мене звали Галею. Своїх рідних я почала шукати, коли вийшла заміж. Знайшла запис про удочеріння, по тих даних розшукала маму, яка була вказана у свідоцтві — Михайлюк Наталя Павлівна, 1911 р.н. Але потім з"ясувалося, що я не її донька, бо її донька була чорненькою, а я світловолоса. Потім прийомна мама мені розповіла, що вони оформили документи на іншу Галю, чорненьку, тому що самі євреї. Коли прийшли забирати її, та Галя стояла збоку, а я кинулася до батька із криком: "Это мой папа!" і не відпускала його. Тоді він сказав, що не важливо, яка дитина, і що я не схожа на них, головне, що визнала батьками. Забрали мене з документи тієї Галі. Обіцяли, що нові документи зроблять пізніше. До того ж батько працював начальником паспортного столу. Але, як сказала мені прийомна мама, він так і не зробив тих документів. Тому шукаю будь-яких родичів".
Мирошниченко Сергій шукає родичів у Дніпропетровську.
"Пишу вам із Франції. Живу тут без рідні, маю 68 років, усе життя хочу знайти родичів. Мій батько Петро Мирошниченко, 1897 р.н., мій дід Матвій Мирошниченко і бабушка Текля Палека жили в Єкатеринославі, тепер Дніпропетровськ. Я знаю, що у мого батька було 8–10 братів і сестер".
Савотченко Оксана шукає Федора Савотченка або його рідню з Чернігівщини.
"У молодості моя бабушка познайомилася із хлопцем Федором Савотченком. Вони разом працювали на стройці в Гнівані Вінницької області. Федір приїхав з села Бубновщина Козелецького р-ну Чернігівської обл. Вони закохалися, і в них народився син Григорій. Федір забрав мою бабушку і сина, поїхали в Чернігівську область знайомитися з ріднею. Але свекруха невзлюбила мою бабушку і вигнала її. Та повернулася із сином у Гнівань і все життя прожила сама. Один раз написала листа своєму Федору, але свекруха відповіла, що він одружився і в нього народилася дочка. Усе своє життя мій батько Григорій мріяв побачити батька. Колись Федір пообіцяв купити нашому батькові наручні часи. Але так і не купив. Коли народилися ми — я і моя сестра Ольга — ми не раз чули від бабушки цю історію. Батько все говорив: "От куплю часи і поїду до нього в село і подарую від себе вже". Але так і не зібрався. Зараз бабушки і батька вже немає з нами. Але ми, його діти, хочемо знайти своїх рідних по лінії діда Федора. А ще хочемо привезти того годинника, що батько мріяв подарувати".
Гоцацюк Віталій шукає Дмитра Осадчого з Києва.
"Мені 75 років. Може, вдасться розшукати мого дядька по лінії матері Осадчого Дмитра Миколайовича, 1929–31 р.н. Мій дідусь Осадчий Микола Григорович працював у київському військовому кінотеатрі. Його дружина теж працювала там артисткою. Вона за національністю була німкенею, звали Дорою. Мали сина Діму. У 1940 році бабушку Дору арештувало НКВД, дідусь пішов дізнатись, у чому справа, і його арештували теж. Таку історію хтось написав моїй мамі. Але в мами були маленькі діти й вона не могли їхати у Київ шукати Діму. А після війни на нашу фамілію в село хтось написав листа, що під час окупації Дімочка був у Києві і ходив з нарукавною нашивкою як східний німець. І нібито при відступі із Києва його німці вивезли в Німеччину. Але, може, це неправда й Діма у Києві, або є його родичі. Відгукніться!"
3 
1
Коментарі