Удвох з матір'ю, 80-річною Оленою Млазєвою, три роки живуть у місті Українськ на Донеччині. Без прописки мешкають у чужій двокімнатній квартирі без зручностей. Каже, ріелтор видурив у них квартиру в Донецьку.
Із темного передпокою, чіпляючись за тази, веде до кухнi. Дошки підлоги прогнили. Кран в умивальнику обмотаний ганчірками. Над ним прикріплений пластмасовий рукомийник. Кам'яна піч - на півприміщення. Поряд коцюба і відро з вугіллям. Олена Михайлівна до пенсії працювала банківським службовцем. Її покійний чоловік був економістом.
- Кашу зваримо, коли сусідка повернеться з роботи, - розповідає Нiна Євгенівна. - У нас балон для газової плити не заправлений. Води немає. Каналізація не працює. Електрику відрізали два з половиною роки тому, коли прийшли міняти лічильники і дізналися, що ми тут на пташиних правах. Уся пенсія іде на вугілля. На зиму потрібно три тонни, а це 2100 гривень.
Пенсія Ніни Спиридонової - 700 грн, її матері - 820 грн. Ніна Євгенівна працювала робітницею на Донецькому заводі холодильників "Норд". Чоловік Володимир покинув її 20 років тому, поїхав на Північ на заробітки.
- Мамочка, будеш кефір? - забігає до сусідньої кімнати.
- Я не голодна, - відказує Олена Михайлівна. Вона лежить на ліжку під червоною ватяною ковдрою. Поряд - милиці. До пенсії працювала банківським службовцем. - Я була шанованою людиною, працювала в держбанку. 36 років з покійним чоловіком прожили на вулиці Кольцова в Донецьку. Ах, яка у мене квартира була - з телефоном, кухнею на 12 метрів, заскленою лоджією. Біда прийшла 2005-го, коли онук Вова зустрів дівчинку Таню. Їй було 18 років, йому - 28. Наш Вова розум втратив. Кричав: "Хочу сім'ю, окремо буду жити".
Запиває пігулки водою. Пропонує сісти на стілець біля ліжка.
- Я мінятися не хотіла. Та ріелтор Ігор Михеєв виписав мене в жеку без мого хотіння. До мене ввалилися вісім бандитів. Білизну мою білосніжну з комода вивалили на підлогу.
- Мама, але ти ж підписувала згоду в нотаріуса, - додає донька.
- Вимотав мене Вова так, що погодилася. Головорізи цього Ігоря розбили моє концертне піаніно "Штраусс" з червоного дерева. Я вже ходила на милицях. Мене зі стільцем погрузили у вантажівку. А люстра моя, красуня, висіти лишилася.
Дістає з-під подушки паспорт. Із 2006-го ніде не зареєстрована.
- Поселили нас у будиночок на вулиці Тельмана. Цей ріелтор купив його в алкашки за горілку. Мені сусіди через огорожу кричали: "Куди ви Ірку поділи?". А ми її в очі не бачили, пропала безвісти. Доплату за обмін дав Вові. А скільки, не знаю. Через півроку прийшов з армії син попередньої власниці будинку. Я йому кажу: "Дитинко, тут провини моєї немає. Прекрасну квартиру за це розвалище виміняла". Він і пішов ні з чим.
На ліжко до Олени Михайлівни стрибає сіра смугаста кішка.
- Після цього переїжджали ще тричі. На вулиці Дагестанській жили у дерев'яному бараці. Сусіди говорили: "Ви не перші, тут в Ігоря перевалочний пункт". Потім нас переправили в халупу на хутір, де когось убивали і була пожежа. Там так тісно, що не влізла обстановка. Люди казали: "Що ж ви викинули такий гарний диван?" - витирає сльози.
- Як ви без прописки пенсію отримуєте? - запитую у неї.
- Наймаю таксі за 200 гривень і їду до Донецька. Ніні не довіряю. Вона на Вовочку все потратить.
У Ніни Євгенівни дзвонить мобільний.
- Вова з тюрми, - каже.
Її сина торік посадили за крадіжку телефона.
- Обіцяв, як вийде з тюрми, розбереться, якщо нас у нормальні умови не переселять, - додає після розмови. - Наша невістка виявилася повією. Записала дитину на чужі ім'я і по батькові. У лікарні з Вови сміялися: як тільки гроші скінчилися, скорчила козу. А дитину здала в дитбудинок.
У міліції жiнкам радять звертатися до суду.
- З одним п'яницею розмовляв, - говорить мер Віталій Нешин, 44 роки. - Той взагалі за 70 гривень продав квартиру. За посередництвом Ігоря Михеєва погіршилися житлові умови 11 донецьких сімей. Люди самі винні. Ми до них ставимося по-людськи, не як до бомжів. Млазєвiй торік безплатно давали вугілля.
×
![]()
4 
1
Коментарі