— Цілий рік мені снилися пінгвіни і краєвиди Антарктиди. Аж не віриться, що скоро знову все це побачу, — столичний геофізик 27-річний Юрій Отруба невеликими ковтками п'є шампанське із пластикового стаканчика в актовому залі Національного антарктичного центру.
22 березня там проводжали 12 учасників 18-ї Української антарктичної експедиції. Юрій Отруба їде в Антарктиду втретє. До поїздки готувався півроку.
— Учасників експедиції готують, але не так ретельно, як космонавтів, — каже він. — Спочатку нам прочитали 50 лекцій про життя на станції, вчили надавати першу допомогу і виживати в екстремальних ситуаціях. Після того тиждень з нами працював психолог. Перевіряв на конфліктність та вміння працювати в групі. Всіх полярників на тиждень поселили у військову казарму. Не мали право виходити на вулицю і спілкуватися з рідними. Прокидалися о шостій ранку, робили зарядку й пробігали 5 кілометрів. Після тесту психолог дала всім позитивні характеристики. За останні три роки забракували лише одного кандидата. Виявилося, що у закритому приміщенні в нього бувають напади астми, хоч лікарі під час огляду цього не помітили.
До Антарктиди учасники експедиції добиратимуться 10 днів. На станції житимуть у дерев'яних будинках, оббитих металом. Пересуватимуться джипами та снігоходами.
— Холодна погода там тримається 300 днів на рік. Майже 10 місяців через снігопади і заметілі до станції не може дістатися ніякий транспорт. Та зв'язок там є. Розмовляти з рідними по телефону дозволяють раз на тиждень по 1,5 хвилини. Щотижня можна писати електронні листи і користуватися послугами пошти. Але листи з Антарктиди йдуть сім місяців.
Учасників експедиції благословляє архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин. Він читає молитву, кропить полярників святою водою та кожному вручає по дві ікони із зображенням Святої Трійці. Радить одну взяти з собою, а другу залишити в когось із близьких.
— До експедиції готувався три роки, — говорить 24-річний Олександр Афтенюк. Їде в Антарктиду вперше. — Із собою беру пару штанів, чотири светри, теплу куртку, двоє чобіт і багато шкарпеток. Їх мені сплела мама. Вона дуже переживала, але зараз ставиться до цього спокійніше.
Мати, 49-річна Валентина Максимівна, обіймає сина за плечі.
— Сашу не відмовляла від поїздки, це його право, — витирає сльози на щоках. — Він у мене сам усього в житті добився. Самотужки вступив до університету, закінчив магістратуру і знайшов роботу. Тепер плачу, що він в Антарктиді зустрічатиме своє 25-річчя, а я сама буду святкувати свій півстолітній ювілей.
— Мене теж дружина не хотіла відпускати, — каже біолог 37-річний Микола Висельський. — Та я пообіцяв, що зраджувати не буду. В Антарктиді, крім пінгвінів, немає представників жіночої статі. 15-річний син спочатку зрадів, що їду, бо у мами легше на дискотеку відпроситися. Але коли прощався, він розплакався. Донька, якій недавно виповнилося 5 років, не розуміє, що не побачить тата цілий рік. Сьогодні подзвонила і питає: "Татусю, ти мені завтра "кіндер" принесеш?".
Додому полярники повернуться у квітні наступного року. Їм платитимуть близько 8 тис. грн зарплати на місяць. Державному бюджету ця експедиція обійдеться у 5 млн грн.
Через снігопади полярники в аеропорту "Бориспіль" чекали свого рейсу два дні. 24 березня вилетіли до аргентинської столиці Буенос-Айрес. Звідти до Антарктиди дістануться кораблем за дев'ять днів.
3 
1
Коментарі