— Українки вродливі, але вони не для мене, — каже англійською американець 24-річний Майкл Еарґуд. Заварює чай на кухні львівського хостелу, де живе два роки.
У Львові викладає англійську в християнській організації "Молодь до Ісуса".
— Дружив з однією дівчиною. Коли ми з'являлися разом, то люди думали, що вона повія, а я її купую. Витріщалися, шепотіли за спиною. Не впевнений, чи дівчат цікавлю я — чи те, що я приїхав з Америки і, мабуть, дуже багатий.
Батьки мої працюють, як усі американці. Тато займається автобусними перевезеннями. Мама — органістка. Старша сестра Ребекка — лікар. Я навчався в приватному університеті в Джорджії, хоч народився в Пенсильванії. Їжджу по світу, викладаю англійську. До України був у Монголії.
Пригощає зеленим чаєм із арахісовим маслом. Його батьки присилають Майклу з Америки.
— Це єдине, чого мені тут бракує. Батьки надіслали пиріжки й шоколадні цукерки з арахісовим маслом усередині. Американці дуже люблять його. Додому я, напевно, повезу гречку. У нас вона дефіцит, продається в спеціалізованих магазинах по 7 доларів за півкілограма. Ще накупив пакетиків із приправою до шашлику, у нас спеції інші. Готуватиму друзям шашлик по-українськи.
Люблю деруни, свинячі й курячі відбивні, котлети по-київськи. Якось у "Пузатій хаті" замовив деруни. Попросив півпорції. Але на касі запросили повну ціну. Ледь довів, що я правий.
Вразили м'ясні відділи на базарах. Після такого видовища можна стати вегетаріанцем. М'ясо в американських супермаркетах розфасоване. А тут, наче в середньовіччі, бачиш, як нарізають тушу. На прилавках лежать відтяті свинячі голови, вуха, ратиці.
Запрошує прогулятися Львовом. До центру їдемо маршруткою.
— У транспорті постійно себе стримую, намагаюся голосно не сміятися. Я звик, коли їду в автобусі, слухати в навушниках музику і не критися зі своїм сміхом. Тут люди на мене дивляться скоса. Мабуть, вважають пришелепкуватим.
З українцями важко відпочивати. В Америці, якщо їдемо до озера, то зупиняємося біля першого-ліпшого. Українці три години об'їжджатимуть кілька озер у пошуках найкращого. А ще у вас азарт бігати за м'ячем. У іграх ніби хочете відволіктися одне від одного, заповнити чимось простір між собою. Американці люблять просто побалакати.
Кожні 90 днів Майкл мусить їздити до Польщі продовжувати українську візу.
— Перетинаючи кордон, бачив, як люди везли цигарки коробками, щоб продати й виручити копійку. Зашивали їх у підкладки одягу. Ми стояли на кордоні 6 годин. Не уявляю, як вони витримали весь той час із сотнями цигарок на тілі. Я боявся, що й мене будуть обшукувати.
2 
1
Коментарі