"Життя в сім'ї не ладиться, — пише Тетяна із Київщини. — З чоловіком сваримося. У хаті стали пропадати гроші, а в старшої доньки — золоті прикраси. Не знаю, кого в цьому звинувачувати. Хочу все покинути й податися на заробітки. Дві дочки зводять будинки. Мені треба їм допомогти".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото подружжя. Чоловік із жінкою тримаються за руки на весіллі в доньки.
— Бажання допомогти дітям зрозуміле. Але годі жертвувати заради них особистим щастям. Плани про заробітки обговоріть із чоловіком. Якщо є можливість, вирушайте за кордон разом. Потрібну суму отримаєте швидше. Інакше розлука згубно позначиться на стосунках. Хорошу роботу запропонують у липні. Готуйте документи. У зникненні грошей не підозрюйте рідних. Згадайте, кого запрошували в гості.
"П'ять років тому я розлучилася, — розповідає у листі 29-річна Віталіна з Вінниці. — Відтоді в мене не складається особисте життя. Зустрічалася із кількома хлопцями, але до весілля не дійшло. Не розумію, у чому причина".
Біоенергетик запалює свічку. Правою рукою сканує фото жінки у вишитій синіми нитками сукні. На пальцях вона носить три персні, на шиї — коралі.
— Шкодувати про розлучення не треба, як і пробувати налагодити стосунки з колишнім чоловіком. У ваше життя скоро прийде нове кохання. За два роки візьмете шлюб удруге. Згодом завагітнієте. Материнство спонукає вас інакше подивитися на все. Зникнуть проблеми, які до цього видавалися ключовими.
"Доньку Оксану за два тижні до весілля покинув наречений, — пише вінничанка Олена Анатолівна, 51 рік. — Це було кохання з першого погляду. Познайомилися на весіллі в друзів. Заради неї він покинув дівчину. Щовечора кликав на побачення. За місяць переїхала жити до нього у двоповерховий будинок. За півроку запропонував одружитися. Але після заручин стали жити як кішка з собакою. Оксана довідалася, що в нього вже кілька тижнів є інша. Після чергової сварки він викинув на вулицю її речі. Обізвав жирною. Хоча вона ніколи товстою не була. Важила 60 кілограмів за зросту 155 сантиметрів. Оксана зациклилася на своїй фігурі й зовсім перестала їсти. Ми надіялися, що все обійдеться. За день-другий візьметься за голову. Але вона не припиняла голодувати. Експериментувала з жорсткими дієтами. Щоб ми з батьком не контролювали її, переїхала в іншу квартиру. У 28 років важила як третьокласниця — 35 кілограмів. Сиділа на послаблювальних препаратах. Викликала блювоту. Якби не допомога спеціаліста, ми втратили б єдину доньку. Лікування коштувало кілька десятків тисяч гривень і розтяглося на три роки. Зараз вона зустрічається з хорошим хлопцем. Він кличе заміж, але Оксані подобається жити в цивільному шлюбі. Хоче дитину, та завагітніти не може".
Біоенергетик сканує фото сутулої й худої жінки в джинсовому сарафані. На руках вона тримає руду кішку.
— Жіноче здоров'я Оксани порушилося під час схуднення. Анорексія мала невідворотний вплив на матку. Як би довго не лікувалася й до яких спеціалістів не зверталася — стати матір'ю буде важко. Якщо вдасться завагітніти, то виносити дитину не зможе. Організм занадто виснажений. За допомогою цивільного шлюбу вона приховує страх ще раз бути покинутою. Не наполягайте на тому, щоб діти влаштовували весілля. Незабаром розпишуться у загсі та зроблять вечірку для батьків і рідних. За кілька років замисляться над усиновленням. Підтримайте цю ініціативу.
"Чоловік вісім років намагався займатися бізнесом в Україні, — пише 36-річна Анастасія з Київщини. — Чого Петро тільки не перепробував. Чим ми тільки не торгували. Але все рано чи пізно доводилося закривати. Наїздили як не конкуренти, то різні контролюючі органи й вимагали хабарів. У вересні торік чоловік здався й поїхав у Канаду на заробітки. Зараз добре заробляє. Та скрутно жити далеко один від одного і зберігати нормальні стосунки".
У конверт вкладає фото з Петром. Обоє високі й смугляві. У чоловіка на правій руці витатуювані два ієрогліфа.
— Якби не діти, ви б подалися вслід за коханим. Але доньку й сина нема на кого залишити. Та й чи треба? Ніхто краще за вас не подбає про їхнє виховання й освіту. Потерпіть ще трохи. Чоловік через місяць приїде додому. Але затримається ненадовго. Повернеться у Канаду ще на рік, бо отримає гарну пропозицію з працевлаштування.
"Син Костянтин зник у березні 1995 року, — розповідає у листі лучанка Лідія Федорівна. — Відтоді нічого про нього не знаю. Куди не зверталася, всюди висувають різні версії. Одні говорять, що він живий. Інші — що син десь на території СНД. Віщуни кажуть, що його нема серед живих. Показують, де шукати могилу".
У конверт вкладає чорно-біле фото сина. Кучерявий чоловік одягнений у джинсову куртку. За його спиною — висока ялина.
— Пошуки сина розтяглися на кілька десятків років. Неспокійно на душі. Досі не можете дати відповідь на єдине питання: "Чи він живий?" Не довіряйте гадалкам і віщунам. Материнське серце ніколи не підводить. Не припиняйте чекати на його повернення. Дасть вістку про себе. Моліться й замовте за нього сорокоуст у церкві.
9 
35413
Коментарі