50-річний Юрій Макаров винаймає в Києві двокімнатну квартиру на вул. Богдана Хмельницького. Звідти недалеко до кав"ярні "Бабуїн", де ми з ним і зустрілися. Там, за чашкою кави, Макаров розповів "ГПУ" про одну свою ваду.
Приїхав він із запізненням. Пояснив, що його водій — "шикарна" людина, але не завжди розуміється на годиннику. Макаров ніс перед собою повно пакунків в обгортковому папері. Сказав, що збирається в гості до дев"ятирічної доньки.
Був у дорогому темно-синьому костюмі. На рукавах сорочки — запонки. Зачекав, доки офіціантка добре витре стіл. Увесь час перекладав з руки в руку мобільний телефон.
— Я в цій кав"ярні "тусуюся", як тепер кажуть, уже четвертий рік, — сказав і нарешті поклав телефон на серветку. Розмовляв неквапно, розтягуючи слова. Людей не помічав. Бовтав ложечкою в каві.
Дід служив священиком, як і в Україні
— Дуже важливо від усіх абстрагуватися, — пояснив. – От у міському транспорті не можу їздити. Там замкнений простір. Люди запитують, де мене бачили.
Кажуть, ви побували в Москві у дворянському зібранні...
— Так, це правда, — скривився. – Був там хвилин п"ятнадцять: не витримав марноти. Щось схоже хотіли зібрати й у Києві, та я туди вже не ходив.
Правда, що ви ледь не граф?
— Ні, проте мій рід по обох лініях дворянський, — Макаров знову взяв до рук телефон. – Мамине прізвище — Майдачевська. Вона зі старого українського роду, що сягає козацьких часів. У нас є сімейна легенда про предка, який під час битви з турками на Хортиці першим вискочив з куреня на майдан, піднявши всіх в атаку. Тому й Майдачевські? Макарови — з-під Ярославля, а жили в Україні. Обидві родини після громадянської війни емігрували до Туреччини. Дід був священиком. З останнім кораблем відчалили з Одеси. Довго бідували, а потім перебралися до Болгарії. Там я й народився.
Пам"ятаєте болгарське дитинство?
— Мене вивезли з Болгарії у три з половиною роки. Але пам"ятаю, що на першому поверсі нашого будинку мешкав поважний граф Ігнатьєв. Він часто зі мною гуляв у сквері. У кожному болгарському місті є вулиця, названа на честь його діда. Той прославився під час визволення Болгарії.
А що ваші родичі робили на Балканах упродовж трьох десятиліть?
— Дід служив священиком, як і в Україні. Мав парафії у селах під Софією. Від села до села ходив пішки, а місцевість там — гориста. Російські емігранти, що не мали грошей чи не вміли пристосуватися, залишалися в Болгарії. А решта виїхала до Франції. Дід усе життя мріяв про Батьківщину. Як тільки, за хрущовської відлиги, з"явилася перша можливість – ми повернулися. Лише батько там зостався, не зміг пробачити Союзові введення військ до Угорщини 1956 року. Зараз йому — 91, живе у Франції. А в Болгарії маю двоюрідного брата.
Є в мене одна негативна риса — часто одружуюся
Макаров замовив чай із м"ятою. Потім кілька хвилин розмовляв по телефону з дочкою.
— Є в мене одна негативна риса, — розсміявся пан Юрій. – Часто одружуюся. Четвертий шлюб за 25 років. Маруся — від шлюбу з попередньою дружиною. Більше дітей не маю. Часто бачуся з донькою. Якщо тиждень пропускаю – відчуваю, що чогось бракує.
Він глянув на годинник.
— Не навчився брехати, — продовжив він. – Але з колишніми дружинами підтримую добрі стосунки. Дві були музикантками. Теперішня, Світлана, — журналістка. Сподіваюся, ця — назавжди. Квартиру залишив попередній дружині. Кредит на п"ять років не "потягну", а на довше ніхто не дасть – вік. У квартирі, яку винаймаю, мені бракує фортепіано.
Повз нас пройшла миловидна дівчина, на яку важко було не звернути увагу. Та пан Юрій навіть не глянув у її бік.
Ми заговорили про його фільм "Мій Шевченко".
Я не "шашлична" людина — відпочивати на природі не люблю
— У мого дідуся в Болгарії над робочим столом висів портрет Шевченка – вирізка з "Огонька", — зітхнув пан Юрій. — Я й нині зберігаю його як реліквію. Була збірка творів Кобзаря, в російському перекладі.
Кажуть, ви ніколи відпусток не берете?
— У відпустку їздив з дружиною позаторік – до Туреччини. А на вихідні відпочиваю в машині. Чомусь на каналі вирішили, що я мушу мати службову машину. Ну й добре. Обираємо собі з дружиною об"єкт, який хочемо подивитися, сідаємо і їдемо світ за очі. Я не "шашлична" людина — відпочивати на природі не люблю. Зате обожнюю намотувати країну на колеса!
1955 — народився в Софії, у родині російських емігрантів
1958 — сім"я переїхала до Луганська
1962 — переїхав до Києва, де зберігся будинок прабабусі; тепер там один з офісів Державної митної служби
1980 — кореспондент РАТАУ
1987 — редактор на студії "Київнаукфільм"
1991 — почав знімати кіно
1995 — один з ініціаторів створення студії "1+1"
1997 — народилася донька Марія
2 
1
Коментарі