— Коли в тітки Поліни Павлівни лікарі знайшли рак шийки матки, уся родина була в шоці. Бо тітка ніколи не хворіла, — розповідає 41-річна Надія Мельник із містечка Гоща на Рівненщині. — В обласній лікарні запросили за операцію 3 тисячі доларів. Тітка уже з усіма прощалася, бо грошей не мала і продати нічого.
Надія Мельник працює кондитером в одній із львівських міні-пекарень. В обід зустрічаємося на пл. Ринок. Жінка огрядна, вдягнена в широку темно-синю сукню до кісточок і в'єтнамки. Обличчя засмагле, повне.
— Я не бажала їй смерті. Як почула про операцію, по родині пішла збирати гроші. У тітки своїх дітей не було. Ближні родичі по 200-300 доларів давали, дальні — по 300-400 гривень. Я своїх додала — 400 доларів. Через два тижні тітці вирізали пухлину. Лікарі радили пройти 12 сеансів хіміотерапії. Один коштує 8 тисяч гривень.
Тітка на колінах мене просила помогти зібрати ще грошей. Я поїхала в Рівне до депутатів, по копійці, по гривні збирала. Оголошення в газету дала, рахунок у банку відкрила. Писала листи Рінату Ахметову й у Червоний Хрест. Свою роботу закинула, чоловіка майже не бачила. У церквах по нашому району за здоров'я тітки всі батюшки молилися й парафіян просили допомогти. За місяць я назбирала шість тисяч доларів. Передала тітці, та руки мені цілувала. Почала хімію капати.
Чоловік Іван запропонував поїхати на заробітки в Липецьку область Росії. Його брали прорабом на будівництво, а мені пропонували варити їсти на всю бригаду. Аби оплатити дорогу, за житло і роботу посередників, треба було 4 тисячі доларів. Чоловік попросив позичити в тітки гроші на місяць. Це був наш шанс заробити собі на пристойне житло. Тітка як почула — у плач. Кричить: "Ти мене умертвити хочеш! Це гроші на моє життя, а ти забираєш". Всякими словами мене обзивала. Я піввечора проплакала, а потім вирішила забрати їх сама. Уночі відкрила хату тітки й украла долари зі схованки. Залишила записку, що через місяць вишлю все на картку, просила не заявляти в міліцію.
Спочатку вини своєї не чула. Сама зібрала тітці ці гроші, маю на них право. Тим більше залишила ще 2 тисячі доларів — якраз на два місяці хіміотерапії вистачить, — витирає сльози Надія Іванівна. — Каятися почала в Росії. Чоловік будував торговий центр. Виявилося, що земля під арештом, будівництво призупинили, зарплату не дали. Роботу знайти не могли. Іван запив. Усе зароблене на ремонтах спускав у барах. Додому дзвонити боялася. Знала, що всі від мене відвернулися. Молилася, щоб тітка найшла гроші далі хімію продовжити.
За рік розлучилася, переїхала жити до Львова. Від сусідів дізналася, що тітка померла через чотири місяці, як я поїхала. Не могла назбирати грошей на хіміотерапію. Їй лікарі вливали дешевші препарати. Пухлина розрослася, померла в муках. Перед смертю проклинала мене. Боюся навіть показуватися в село. Мене ж там уб'ють родичі. А так хочу хоч пам'ятник поставити тьоті, вибачення на могилі попросити. Щастя не маю. Від Івана дітей не мала, бо він був безплідним. Зараз живу у цивільному шлюбі зі старшим на 10 років чоловіком. Постійно потикає мені своєю квартирою, а заміж не кличе. Гроші ховає від мене, як від чужої.
1 
1
Коментарі