Ексклюзиви
Вівторок, 26 липня 2011 00:45

Удові Олеся Гончара виповнилося 85 років

85 років виповнилося Валентині Данилівні, вдові українського письменника Олеся Гончара. Ювілей вона святкувала минулої п'ятниці у своїй квартирі в центрі Києва.

У помешканні гамірно. У вітальні сидять найближчі друзі Гончарів. Після смерті письменника 1995-го вони навідують його дружину. Іменинниці дарують квіти, ікону та великий торт.

— Ніколи не святкую своїх днів народжень. Бо вони якраз припадають на дев'ятини Олеся Терентійовича. Він помер 14 липня. Але сьогодні така дата, що я була готова до гостей, — каже Валентина Данилівна. Вона в брюках і зеленкуватій блузці, волосся зачесане у хвіст, без макіяжу. — Пам'ятаю, як святкували моє 40-річчя в Одесі. На веранді зібралося багато наших друзів. Олесь Терентійович подарував мені каблучку з діамантом. Я її потім передарувала внучці Лесі на день її весілля. Олесь Терентійович ніколи не забував про мої дні народження. Якщо не мав часу, щоб купити подарунок казав: "На тобі гроші, іди й купи собі щось". Я не ображалася, бо бачила, що він забіганий.

Через кілька хвилин запрошують до столу в кабінеті письменника. Тут усе, як і було за його життя: книжки в шафі, великий портрет на стіні, дві старовинні ікони.

— Це Таня, племінниця Олеся Терентійовича, стільки наготувала, що зомліти можна. І голубці, і ще щось там є, — показує Валентина Данилівна на стіл, де багато м'ясних нарізок, пиріжків, відбивні, деруни, фарширована щука. — Я колись так само готувала, а зараз уже сил не маю. Пам'ятаю, якось у мене не вдалися пироги й кажу: "Ой, щось недосолила". А Олесь Терентійович відповідає: "Так ти нікому не говори й ніхто не помітить".

Виголошують перший тост.

— Спершу пом'янемо Олеся Терентійовича, — пропонує іменинниця й відпиває з кришталевого бокала ковток шампанського. — А тепер можете говорити, кому що здумається.

Дзвонять у двері.

— О, а хто це прийшов? Оце мужчинки! Дякую, тобі, — розглядає малюнки з надписами "Бабуню, з днем народження" двох своїх правнуків 8-річного Нестора та Дем'яна, 7 років. Позаду заходять онука Олеся з чоловіком Русланом. Діти й зять у вишиванках. Усі по черзі цілують іменинницю і сідають до столу.

— Дай Боже, кожній жінці, щоб вона свою вроду зберегла так, як ви. Бо ви для мене мало змінилися із 1975 року. Такі ж молоді очі, така ж гостинність, — бере бокал із шампанським 76-річна Надія Сологуб, професор Інституту української мови Національної академії наук. Вона — перша, хто проаналізував мовний світ письменника ще в 1970-х.

— О, якби це так було, — сміється іменинниця.

— Ви присвятили чоловікові все життя, — каже ректор Полтавського педінституту 52-річний Микола Степаненко. — Навіть ваша книжка цілком присвячена Олесеві. Пам'ятаю, як писали у спогадах "Я повен любові": "Олесь Терентійович після хвороби був трохи знервований. Іде з ціпком і каже: "Чого ти біжиш, як коза, я за тобою не вженуся". Стала, йду повільно: "Чого ти повзеш, як черепаха, не можеш швидше йти?". Я, побувши в ролі двох істот, промовчала і правильно зробила: за 3 хвилини стало все гаразд".

— А ви думаєте, Олесь такий добрий був, іконою? Як робота не йшла — одразу все на мені позначалося. Вже як спалахував, то спалахував. А через 3 хвилини заспокоювався і казав: "Я такого не говорив". Але романи ми дійсно писали майже вдвох. Тобто він диктував, а я друкувала. Казав, що його руки не встигають за думками. Пам'ятаю, в Ірпені це було, Олесь Терентійович лежить і диктує мені "Собор". А я сиджу і друкую. Заходить Драч (український письменник Іван Драч. — "ГПУ") і каже: "Так от як пишуться романи".

У Валентини Данилівни двоє дітей: 62-річна донька Людмила та син Юрій, 55 років. Донька працює перекладачем, а син — біологом.

— Людмила привітала мене ще зранку. На святкування не прийшла, бо погано почувається. А син подарував музичну скриньку.

Зараз ви читаєте новину «Удові Олеся Гончара виповнилося 85 років ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі