Лікар-невропатолог 61-річний Микола Онопко із села Великі Кринки Глобинського району на Полтавщині під час операції у видіннях зустрічався з Богом. Той показав календар його життя.
— До Чорнобиля не хворів ні разу. Пішов туди ліквідатором, місяць евакуйовував людей, лікував солдат, рив із ними траншеї. Те пекло згадувати не хочу. Після зони болячки не полишають, — каже Микола Олександрович.
Зустрічаємося у сільській лікарні. Лікар знімає чорний ковбойський капелюх, кладе перед собою на стіл.
— Як повернувся, заболіло під печінкою. По аналізах бачу — дєло плохо. Оперуватися поїхав до товариша в Полтаву. Той каже, апендицит. Розріжемо, глянемо, що до чого.
Апендикс видаляти не довелося. Проблема була в численних ураженнях шлунка, печінки. Операція тривала 4 год.
— Тільки дали наркоз, мене мов током пробило. Опинився у сонячній пустелі. Кажуть, коли помирає людина, відчуває, як летить тунелем, її мов тягне щось. У мене такого не було. Стою босоніж на піску. Знаю, одягнений у білу сорочку, хоч себе зі сторони не бачу. Довкола світло. Чую, наді мною говорять двоє. "Дивись, як міцно тримається за життя," — каже старший чоловік. Голос приємний, баритон. "Скільки йому ще відміряли?" — питається молодший. "Житиме довго, якщо хтось віддасть за нього своє життя," — відповідає Всевишній. Бере мене за руку і каже йти за Ним. Долоня широка, тепла. Тримає міцно. Від нього йде світло і тепло, але роздивитися ні фігури, ні одягу не можу. Підводить до високої піраміди, схожої на єгипетську. Всі грані обклеєні маленькими чорно-білими мозаїками. Вони різної форми — круглі, квадратні, ромбики. Якщо фігурка чорна, на ній білим вибита якась дата, і навпаки. Цифр багато, не роздивитися. "Це твій календар життя, — каже Всевишній. — Людина бачить його тричі: коли народжується, коли помирає і... Ти зараз удруге бачиш його. Темні фігури — сумні дні, світлі — радісні". Далі не пам'ятаю нічого.
Микола Онопко до операції називав себе атеїстом. Після видінь прочитав Біблію, книжки про інші релігії. Із собою постійно носить "Новий Завіт" у твердій палітурці.
— Народився я недоношений — 980 грамів. Священик відмовлявся хрестити, думав, помру. Мати працювала в колгоспі, через тиждень вийшла на роботу. Кинула мене на паралізовану бабку. Та пожує хліб у тряпочці й дає, щоб менше кричав. Так і виняньчила на печі. Охрестили, коли мені виповнився місяць.
33 роки Микола Олександрович працює у сільській лікарні. Приїхав до Великих Кринок за направленням, так і оселився. У родині всі медики. Дружина Євгенія Василівна працювала терапевтом. Зараз на пенсії. Донька Ольга живе в Полтаві, працює на станції швидкої допомоги.
Кілька разів Микола Олександрович рятувався від смерті.
— У всіх людей по одному янголу, а я маю два, — розповідає усміхаючись. — Якось удома обірвався навєс над верандою. Я саме начистив картоплі, хотів винести лушпиння на вулицю. Задзвонила мобілка. Тільки взяв трубку, як гургухне. Якби був там, кісток не позбирали би. Перед цим наснилася жінка в білій сорочці, на тещу покійну схожа. Стоїть у воротах. Позаду неї — велике сонце. Я під навєсом, а вона кличе до себе. Став іти, мов хвилею відкинуло у двір, і ворота закрилися.
4 
35413
Коментарі