— Переїжджати в Україну вирішив ще після окупації Криму. Бо щоб працювати в Росії, треба поклонитися в ноги царю-батюшці. Вилизати йому всі причинні місця, — каже народний артист Росії 64-річний Володимир НАЗАРОВ. Три місяці тому переїхав до Києва. Подав документи на отримання українського громадянства.

Володимир Назаров призначає зустріч у Центрі позашкільної освіти на Печерську. Зустрічає на вході біля консьєржки. У руках тримає чорний капелюх і зв'язку ключів. Тут проводить репетиції зі студентами Київського інституту музики ім. Глієра. З ним планує створити театр національного мистецтва країн світу.

— Переїхати в Україну раніше не міг, — Володимир Васильович піднімається на четвертий поверх. У його українській іноді проскакують русизми. Народився й закінчив школу в місті Новомосковськ на Дніпропетровщині. — У моєму віці важко одразу все покинути. Не міг приїхати до Києва та ловити тут рибу в Дніпрі. Хотілося бути затребуваним. Час від часу навідувався в Україну. Наприкінці літа запропонували взятися за постановку опери "Жив-був пес" у Київському театрі опери та балету для дітей і юнацтва. Тоді ж з'явилася можливість набрати студентів для власного театру. На місце претендували по три людини. Перед Новим роком плануємо виступити в Інституті ім. Глієра, на Різдво — на Софійській площі. Також підписали контракт про гастролі в Іспанії на 2020 рік.

Назаров відчиняє двері класу. Під стіною стоять два столи. Перед ним — стільці в кілька рядів. Володимир Васильович викладає з кишені на стіл мобільний телефон. У Москві Назаров очолював державний музичний театр національного мистецтва.

— На початку 2000 років набрав курс в академії музики ім. Гнесіних, — розповідає. — Багато студентів увійшли до мого ансамблю фольклорної музики. 2002-го тодішній міністр культури Михайло Швидкой перетворив його на державний музичний театр національного мистецтва. Виділив приміщення. Ми стали одним із п'яти найбільших театрів Росії. Та після окупації Криму я почав критикувати Путіна. 2014 року міністр культури видав наказ відібрати в нас назву, бюджет і приміщення.

На телефоні відкриває сторінку російського сайту. У статті його називають "патриотом", который взялся поучать россиян, находясь за пределами страны" і "человеком, который обиделся на Россию после того, как Минкульт его уволил".

—  Мінкульт мене не звільняв. Я сам поклав заяву на стіл, бо більше не міг працювати в таких умовах. Минулого року вийшов із ради громадського телебачення, яку очолював Олег Табаков. Перед цим він дозволив собі образливі слова на адресу України й українців. Після засідання підійшов до Табакова і при всіх сказав: "Ти зіпсував свій некролог. Після цього працювати під твоїм керівництвом не можу", — продовжує Володимир Васильович.

До Києва разом із Назаровим переїхала його дружина — блогер Лідія Архангельська. Знімають квартиру. У Москві залишилися двоє дітей Володимира Васильовича від першого шлюбу — син 40-­річний Артем і донька Ксенія, 33 роки. Також там живуть його прийомні діти 20-річна Валерія і Кузьма, 16 років.

— Я на боці України, бо тут народився. Дружина й діти — на боці правди. Жінка час від часу їздить до Москви у справах. Артем — театральний режисер. Планує переїхати в Україну, бо працювати в Москві йому не дають. Тільки домовиться про місце для виступу, як одразу щось стається. То труби прорвало, то терміново треба робити ремонт.

Назаров на мобільному телефоні показує СМС: "Послушали тебя, ублюдок, у Шустера. Тебя нужно, как падаль Немцова приговорить. Актеришка, сдохнешь когда?"

— Вже два роки отримую СМС-по­відомлення з погрозами, — додає Володимир. — Після переїзду надходять щодня. У грудні маю їхати в Москву. Бо набрав курс заочників у ГІТІСі. Страшно. Але підвести студентів не можу.

"Путін очей не піднімав — дивився у вузол моєї краватки"

Володимир Назаров знайомий із президентом РФ Володимиром Путіним.

— Уперше зустрівся з ним, коли він був помічником мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака, — розповідає Володимир Васильович. — Особливо його не запримітив. Ну, крутився якийсь маленький, плюгавенький хлопчина.

Друга зустріч відбулася 2004 року в Кремлі. Путін вручав мені звання народного артиста. Розумів, це була спроба купити мене. Якраз тоді з посади прем'єр-міністра звільнили мого друга Михайла Касьянова. Я публічно критикував за це владу.

Коли Путін вручав у Кремлі свідоцтво й орден, очей не піднімав. Дивився у вузол моєї краватки. Тоді сказав: "Я слідкую за вашою діяльністю". Наступного року на мій день народження в театр приїхали високопосадовці з адміністрації президента. Вручили золотий годинник із написом "Владимиру Назарову от президента в честь юбилея". Насправді, я святкував 53-річчя. А свято в театрі влаштував, бо день народження збігся з днем народження театру.

Високопосадовці сиділи в театрі до ранку. Випили всю горілку. Всі розмови зводилися до однієї: "Ти бачиш, як тебе поважає президент. А ти все свого Касьянова хвалиш". Відповів: "Хлопці, зрадником ніколи не був і не стану. Хребет у мене вже старий, не гнеться. Передайте Путіну — тих, хто буде йому лизати, нехай шукає в інших місцях".

×