— У кабінеті зібрав 250 телефонів — максимум, що поміщається. Але насправді їх більше. Не ­рахую, бо то погана прикмета, — каже 59-річний Валерій ПОЛТАВЕЦЬ із Полтави. Раніше колекціонував значки й мотоцикли. Тепер збирає дискові телефони.

Чоловік має фах економіста. Працював токарем на риболовних суднах. Був годинниковим майстром. Зараз ремонтує годинники і телевізори.

— Мені завжди хотілося, щоб на столі стояв не простий телефон, а директорський. Їх не продавали. Видавали тільки керівникам заводів і баз. Крім диска, там є кілька кнопок, щоб переключатися на підлеглих. У середині 1990-х купив такий на базарі. Потім захотілося мати телефон, який за мого дитинства стояв у сільському клубі — з ручкою. Крутиш її й оператор питає, з ким з'єднати, — комутатор був у районі. У мене таких два. Один узяв за оголошенням у газеті, другий придбав через інтернет.

З Валерієм Полтавцем розмовляємо в його офісі у спальному районі міста. У сусідній із кабінетом невеликій кімнаті без вікон — чотири стелажі по п'ять полиць на кожному. Все заставлено телефонами. Ще 25 апаратів висять на стінах.

— У грудні на аукціоні купив кнопковий телефон у вигляді "Феррарі". Віддав кількасот гривень. Взагалі-то збираю тільки дискові. Цей сподобався, бо друг має такий автомобіль. Зроблений у Китаї. Дуже подобається пластиковий телефон у вигляді колони. Коли онучці був рік, я приніс його. Наполірував. З ним всі гості перефотографувалися — найкращі знімки були.

Маю військову рацію радянських часів. Теж засіб зв'язку. Вона важка — більше 10 кілограмів, які солдат носив на собі. Знайшов у пункті прийому брухту. Найстаріший у колекції телефон — металевий. Такі випускали до 1921 року. Дріт із тканого шнура. Все ціле, виглядає як нове. Його привіз із Литви. А туди він потрапив звідкись з-за кор­дону.

Є телефон, зроблений відносно недавно. Але точна копія того, що був у Леніна. Відкривається, щоб був легкий доступ для ремонту та настройки. Майстер зробив тумблер — він працює і як сучасний, і як старий.

Телефон з кнопкою "тривога" використовували у "воронку" — автомобілі для перевезення в'язнів. Це апарат двостороннього спецзв'язку "Незабудка". Купив на інтернет-аукціоні. Трубка лежить на металевій чорній коробці з кнопкою й індикаторами виклику. З'єднана з телефоном чорним дротом.

Маю ЗАЗ — засекречувальний апарат зв'язку. Кабель зв'язку був зроблений так, щоб не можна було "зняти" сигнал. Такі стояли в кабінетах номенклатури.

Валерій виходить у коридор між кімнатами. Праворуч на стіні висить великий фарбований білий апарат. Має індикатори, перемикачі, дві трубки і бокову ручку.

— Це велика корабельна база. Якщо судно знеструмлене, треба покрутити ручку. Тоді з'являється струм і можна подзвонити. Купив 2016 року в Одесі, коли відпочивав у санаторії. Додому послав поштою. Дружина приїхала отримувати. Сама підняти не могла, бо важить більше 15 кілограмів.

На каву їздить мотоциклом

Валерій Полтавець має 14 мотоциклів. Зберігає їх у сусідських гаражах.

— З дитинства в родині вони були, — каже. — Коли виріс, знайшов в одного чоловіка "ІЖ-49". То була купа металу. Два роки відновлював. Потім захотів ще один. Знайомий сказав, що якийсь чоловік виставив "ІЖ-49" на продаж. Вирішив подивитися. Викотив із пристройки, а там все в оригіналі: ніби із заводу. Ну як його не купити? Так і почав збирати колекцію.

Чоловік їздить білим мотоциклом "Хонда Пасифік".

— Донька називає його "білий лебідь". Розрахований на дальні дистанції, має багато багажників, зручну посадку — на ньому не втомлюєшся. Літом іноді їжджу ним на каву з друзями. Молодь із нас сміється. Якось на цьому мотоциклі поїхав на зліт байкерів у Суми. Майже всі були на спортивних моделях. Про мене казали: "Ночвами приїхав".

×