"Слава! — простягає руку для знайомства 31-річний лідер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук. — Вибачте, що запізнився — вирішував справи відпочинку і запису в студії. Цілий ранок на телефоні. А потім відшліфовував нову пісню, замість позайматися спортом".
Вакарчук у джинсах і блакитному реглані з черепом, перехрещеними кістками і написом "рок-н-рол" на лівій руці. Сідаємо на м"які диванчики київського ресторану "Феліні", що на Городецького. Стіл накритий на трьох персон. Офіціантка у брунатному фартусі забирає зайві тарілку та фужер.
— Я сюди заходжу випити чаю і поснідати після занять баскетболом, — каже Святослав. — Граю кожного вільного ранку по дві години, разом із братом Олегом.
Де збираєтеся відпочивати?
Славко кашляє і далі говорить майже пошепки.
— Захрип — наспівався на вихідних, — пояснює. — Я люблю місця, де мало знайомих, де тихо.
Офіціантка відкриває блокнот для замовлень і чекає, поки звернемо на неї увагу. Святослав замовляє еспресо і негазовану нехолодну мінералку.
— Улітку їжджу на море, взимку — у гори, — продовжує. — Серед зими їздити на теплі острови — це занадто. Новий рік для мене — свято шумне, з друзями, а Великдень і Різдво — сімейні. Є у нас родинна традиція, яка мені дуже подобається, — хитро мружиться. — На Великдень уночі святити паски йдуть самі жінки. А чоловіки чекають їх удома, коли прийдуть зі свяченим.
Пригадує, як у 12 років святий Миколай приніс йому зимові черевики з хутром.
— В 11 класі ходили колядувати, — веде далі. — Якось я грав Ірода, іншого разу — Чорта. Тоді мене не сприймали так романтично, як зараз.
Дівчата за вами бігали?
— У школі не мав ілюзій щодо своєї зовнішності. Був далеко не найпопулярнішим хлопцем і радів з цього. Мене цікавила музика, наука, я вступив до університету, грав у любительській групі. Мети закохати в себе якнайбільше жінок у мене немає. Я — однолюб. Не вмію жити по шаблонах. Якщо мені скажуть: "Роби так, бо так роблять усі", — я діятиму навпаки.
Тобто просити винести сміття вас не можна?
— Можна. Але не факт, що я це зроблю, — Святослав грається чайною ложечкою. — У нас побут влаштований. Є домогосподарка.
Знімали квартиру на Оболоні, харчувалися напівфабрикатами
Розповідає, що його кохана Ляля готує нетрадиційну кутю з екзотичними фруктами.
А що ще може приготувати?
— За взаємною домовленістю і по дуже великих святах. Ми молода й урбанізована сім"я: де і що будемо вечеряти, вирішуємо за п"ять хвилин до вечері. У нас фантастична близькість душ, світосприйняття, — веде далі. — Матеріальні речі, інтимна гармонія — важливі, але головне — ми розуміємо одне одного без слів.
Як ставитеся до грошей?
— З матеріальних задоволень люблю тільки спорт і подорожі. А до грошей байдужий. Якби мені гарантували, що буде де жити, що їсти і діти будуть забезпечені, я жив би без грошей.
Ви авантюрна людина?
— Раніше міг еспромтом поїхати на дикий відпочинок. А зараз так утомлююся на гастролях, що хочу, аби все на тарілочці принесли, — водить ложечкою по блюдцю. — Відновлюю сили, гасаючи вночі містом на машині та слухаючи джаз. На Мальдівах два роки тому я спіймав за хвіст акулу, — хвалиться. — Раніше мені подобалося рибалити, а зараз шкода рибу. Найбільша моя авантюра — це "Океан Ельзи". Перші два роки в Києві були без заробітку, без друзів. Ми з Юрою Хусточкою знімали квартиру на Оболоні, харчувалися напівфабрикатами. Приходило багато його друзів, було весело. Я б і зараз міг так жити.
Часто бачитеся зі своєю похресницею Марічкою?
— Мій молодший брат Олег працює в банку, пише дисертацію з економіки. Марічка — його донька, їй рік. А ще в мене є другий похресник — Тимур, син барабанщика "Океану Ельзи" Дениса. Йому два рочки. Підросте — будемо разом ганяти у футбол.
На причастя не носите?
— Я не церковна людина, але дуже віруюча. Двічі-тричі на тиждень ходжу до православного храму. В Єрусалимі був — біля Гробу Господнього, Стіни плачу, у вірменській церкві, у мечеті. Мені близькі буддистська філософія і кодекс честі самураїв: живи кожен день як останній і готуйся до смерті.
Запитую, чи іноді він дозволяє собі трохи випити.
— Я горілки не п"ю, тільки віскі, — каже категорично. — І не курю. Он у мене знак проти цигарок, — усміхаючись, показує на вишитий на передплеччі череп. — Розслабляюсь інакше — обожнюю скутери й катери, катаюся на велосипеді. Фобій у мене немає — не боюся ні павуків, ні води, ні замкнутого простору, ні висоти. Якось навіть стрибав із банджо.
Як реагуєте на фанаток?
— Спокійно. Якось на гастролях повертався до готелю о першій ночі. Відкриваю двері номера — а з шафи, що стояла в коридорі, вискакують двоє дівчат. Я спершу злякався, а потім потис їм руки за сміливість.
Розповідає, що понад три роки колекціонує чашки. Зібрав уже більше сотні.
— А ще маю цікаву індійську етажерку XIX століття. І два фортепіано — електричне й австрійське механічне. Сусідів у мене мало, у стелю ніхто не стукає.
Ви раніше бували вдома у Віктора Ющенка.
— Це було до революції, — відказує сухо. — Зараз я готовий віддати весь свій розум, сили, голос, щоб йому допомогти і щоб у нашій країні було краще.
1975, 14 травня — народився у Львові в сім"ї науковців; батько, Іван Вакарчук, із 1984-го — ректор Львівського університету ім. Франка
1991 — закінчив школу зі срібною медаллю
1994 — створив гурт "Океан Ельзи"
1995 — лауреат фестивалю "Червона рута"
1996 — закінчив фізичний факультет Львівського університету, згодом ще вчився на економіста-міжнародника
1998 — "Океан Ельзи" підписує контракт із продюсером Віталієм Клімовим; музиканти переїжджають до Києва і записують перший альбом "Там, де нас нема"
1999 — закінчив аспірантуру
2002 — на "Таврійських іграх" нагороди "Кращий гурт року", "Кращий альбом року", "Краща пісня року"
2005 — посол доброї волі ООН, радник президента Віктора Ющенка з питань молодіжної політики, заслужений артист України
2 
1
Коментарі