— У радянські часи до нас просто приходили й забирали картини. Так наша сім'я подарувала музеям 365 робіт, — каже 51-річна Людмила КАРПЕНКО з Києва. Вона — правнучка художника Фотія Красицького, автора найвідомішого портрета Тараса Шевченка. Там він зображений у смушевій шапці й кожусі. Художник був онуком сестри Кобзаря Катерини.
У філії Національного музею Тараса Шевченка "Хата на Пріорці" презентували онлайн-музей Фотія Красицького. Його сторінка є на фейсбуку. Там виставляють фотографії художника, розповідають історії з його життя.
— Прадіду в житті допомагав кревний зв'язок із Шевченком, — говорить Людмила Миколаївна. — Інакше не зміг би простий хлопець із черкаського села вивчитися в Одеській та Петербурзькій художніх школах. Чи я мала з цього користь? Не сказала б. У школі ніхто ніколи не звертав уваги на те, що я родичка головного автора зі шкільної хрестоматії.
З Людмилою Карпенко гуляємо парком на Пріорці. У 1960–1970 роках район забудували багатоповерхівками. До цього тут був приватний сектор. На Пріорці жив Фотій Красицький. Тепер його будинок належить родині Людмили Миколаївни. До нього жінка не запрошує.
— Не хочу зайвої уваги. Ласий шматок землі майже в центрі столиці, — пояснює. — У 1980-х мати почала пускати людей до хати, щоб показати, як жили Красицькі. Мені було 14 років. Чужі по хаті ходять, дивляться. Я цього не розуміла. Потім в усіх зник щирий інтерес до постаті Фотія Красицького. Мати трохи впала через це в депресію. Однак все одно ходили й просили: дайте. Цих колекціонерів найбільше не люблю. Пам'ятаю, як мені боляче було, коли виносили самовар. Він стояв на нашому різьбленому горіховому столі. Я кричала, бо любила ним гратися. А бабця казала: "Та йди ти! Ми все одно з нього давно не п'ємо, а людям треба". Добре, хоч горіховий стіл не винесли, бо непідйомний.
Сходимо на гору. Відкривається краєвид на залишки приватного сектора. Колись землю тут купила дружина Фотія Красицького. Вона померла за рік до народження Людмили Карпенко.
— Мені всі кажуть, що я на неї схожа. Ой, аж мороз по шкірі, — проводить рукою по передпліччю Людмила Миколаївна. — Відчуваю міцний зв'язок із прабабою. Її називали Ганна-пророчиця. Я теж бачу людей, як сканером. Прабаба ніколи не працювала. Дід її забезпечував. У них народилися двоє синів і три доньки. Моя баба Галина — середня. Зустрічалася з якимось художником. Поїхали відпочивати й вона завагітніла тіткою Мілою. В них були незрозумілі стосунки. Вона ніколи про них не розказувала. Це все я дізналася від сусідки.
Під час окупації бабу Галину з дитиною на руках побачили німці. Тітці Мілі було 3,5 року. Поміряли бабі ногу — 41-й розмір. Смикнули за волосся — густа міцна коса. Заглянули в рот — хороші зуби. Відправили в Німеччину, — продовжує Людмила Миколаївна. — У концтаборі її відібрали на сільськогосподарські роботи. Серед полонених зустріла своє кохання. Мій дід Казимир Покутинський був шляхетської крові. Добрий і красивий. Баба завагітніла моєю мамою Софією. Господиня-німкеня навіть відвезла її до пологового будинку, а не лишила народжувати в сінях. Після закінчення війни дід просив їхати до Польщі. Баба переконала його вирушити в Україну. В Кагарлику на Київщині вони пережили тримісячну "чистку" бранців. Баба розповідала, що в таборі їй із дитиною на день давали шматочок чорного хліба і півсклянки води. Раз наглядачка дала молока, бо побачила, що моя мати слаба. Зрештою бабу відпустили. Чому? Бо родичка Шевченка.
Після радянського табору баба і дід Людмили Карпенко приїхали на Пріорку.
— Сусідка розказувала: "Дивлюся, твоя баба йде. На руках несе дитину. А біля неї — такий красивий чоловік із блакитними очима", — згадує Людмила Миколаївна. — Всі думали, що баба загинула в Німеччині. А вона повернулася. Та ще й з красивим чоловіком і дитиною на руках. Сусіди, звісно ж, доклали: Галька з Німеччини привезла німця. Діда Казимира на третій день наші районні міліціонери забрали. Більше його ніхто не бачив. А баба ніколи не вийшла заміж. Щоразу, коли я запитувала — хто мій дідусь, чула відповідь: "Люда, не питай мене".
Людмила Карпенко має свою туристичну фірму. У 43 роки почала малювати. У шлюбі. Народила сина й доньку.
1 
1
Коментарі