— Даня був душею компанії. Мав багато друзів. Умів прощати все — від нахабства до підлості. Якщо він когось ненароком ображав, то 150 разів вибачався і не заспокоювався, доки точно не був упевнений, що людина пробачила. Якось на день народження дав йому 50 євро. Даня весь район нагодував піцою, — каже харків'янин Андрій ДІДІК про свого сина Данила. 22 лютого 2014 року він став жертвою теракту під час Маршу єдності в Харкові.
Тоді в місті влаштували ходу на підтримку єдності України. За кілька хвилин після початку пролунав вибух. Данило отримав тяжку черепно-мозкову травму. Наступного дня помер. Від вибуху загинули ще 18-річний Микола Мельничук, Вадим Рибальченко, 37 років, та 52-річний Ігор Толмачов. 11 людей отримали поранення.
— Як тільки в Україні почалися протести, син відвідував усі акції, — розповідає Андрій Дідік. — Даня не казав, що поїде на Марш єдності. Коли у новинах повідомили про теракт під час мирного мітингу, одразу відчув, що щось сталося. Дзвонив синові, але телефон не відповідав. Потім зателефонував його друг. Сказав, що Даню з важким пораненням голови відвезли до лікарні. Ми зразу ж поїхали туди. У реанімацію зайти не дозволили. До сина пустили, коли в нього зупинилося серце.
Данило Дідік народився у Харкові. 3-річним із батьками виїхав до німецького Ганновера. Через три роки через сильне бажання хлопчика жити в Україні родина повернулася додому.
— Даня носив на рюкзаку жовто-блакитну стрічку, — говорить батько. — У школі вчився добре. Дуже любив футбол, боротьбу, плавання. Вболівав за футбольний клуб "Металіст".
Після загибелі Данила режисер Руслан Горовий, 43 роки, запустив проєкт "Так працює пам'ять" — українські музиканти створюють альбом у пам'ять про Дідіка.
— Про смерть Даньки дізнався з новин, — розповідає. — Через рік мені написала мама його однокласниці — школярі вирішили організувати аукціон, щоб зібрати гроші на допомогу пораненим військовим. Зрозумів, що загибель Даньки згуртувала клас. Вони намагаються бути корисними суспільству.
Написав вірша про Даню "Він ніколи не виросте". Опублікував його у фейсбуку. Того вечора подзвонив мені Женя Романенко із гурту "TаРута" і спитав, чи можна ці слова покласти на музику. Вночі мене ніби підкинуло — треба робити музичний проєкт, присвячений Дані. До нього долучилися більше 10 музикантів.
"Педагоги казали: "Школа — це не цвинтар"
Після смерті Данила Дідіка харківській школі №11, в якій він навчався, збиралися присвоїти його ім'я. Тепер керівництво закладу відмовляється це робити.
— Учителі біля труни говорили: "Данечка, ми зробимо все, щоб увічнити тебе". Директорка казала, що подасть документи на присвоєння школі ім'я Данила Дідіка. Але досі цього не зробили, — розповідає режисер Руслан Горовий. — Розпитував про це батька хлопця. Він казав: "Обіцяли зробити це до дня народження сина, потім перенесли на 1 вересня, і так постійно". Їздив у ту школу. Вислухав від педагогів безліч відмов: від "ми й так пам'ятаємо", "школа — це не цвинтар" до "а якщо будуть теракти в школі після цього?". У приватних розмовах мені казали: "Ви ж розумієте, нам є що втрачати". З такими відразу припиняв спілкуватися. Дитина заплатила найдорожчим, а вони розказують, що мають що втрачати.
Харківські активісти написали петицію за присвоєння школі ім'я Дідіка. За тиждень вона зібрала необхідні 5 тис. голосів. Цьогоріч на стіні школи з'явилася лише меморіальна дошка.
4 
1
Коментарі