У ресторані готелю "Редісон Блу" на столичному Подолі 13 дітей із синдромом Дауна сервірують столи, шестеро на кухні нарізують овочі великими ножами. Всі вони — учасники проекту "Перспектива 21–3", який започаткувала благодійна організація "Даун Синдром". Навчаються у столичній школі, де відкрили три класи для "сонячних" дітей. Крім дисциплін для загального розвитку, їх готують до роботи у сфері послуг. У готелі вони проходять практику.
— Коли мій син з'явився на світ, поряд із ним поклали заяву на відмову. Пропозицію одразу відкинула. Знала, що буде важко, та забрала дитину, — розповідає ініціаторка проекту Аренда Василенко-ван де Рей. 16 років тому переїхала з Нідерландів в Україну. Виховує сина 14-річного Петра. — У Нідерландах дітей із синдромом Дауна не намагаються ізолювати. Там про них піклуються і роблять усе для їхньої соціалізації. При школах створені спеціальні класи, де дітей готують до роботи у сфері послуг. Працевлаштуватися їм легко, бо заклади мають угоди з роботодавцями. Вирішили і в Україні запустити такий проект. Та вітчизняні компанії поки що бояться брати людей із синдромом на роботу. Почали співпрацю із міжнародними, бо в них цього страху немає.
13-річна Дарія Семенова розставляє тарілки, ножі та виделки. Вона має світле волосся, вбрана у вишиванку.
— Донька любить готувати і спілкуватися з людьми, — розповідає її мати Тетяна. — Коли бачить на вулиці літніх людей, які просять милостиню, ніколи не пройде мимо. Каже: "Дай мені кілька гривень. Хоч щось кину, бо шкода їх". Удома вона щоранку готує всім каву, а у вільний час глядить свою 6-місячну племінницю. Раніше Даша хотіла бути офіціанткою, бо подобалася форма. Тепер мріє стати пекарем.
За годину в ресторані збираються вчителі та батьки дітей. Сідають за столи. Стажери разом з офіціантами розносять салати та піцу.
— Вдома батькам завжди допомагаю, — говорить Артем Музиченко, 14 років. — Мені подобається готувати, застеляти ліжка й витирати пил. У нашій квартирі моя кімната — найчистіша. Та майбутню професію з цим пов'язувати не хочу. Працюватиму з батьком. Він робить меблі.
Батько хлопця обіймає сина за плечі:
— Недавно разом з Артемом робили шафу. Він помагав клеїти та шліфувати деталі. Тоді навчився забивати цвяхи. Артем добре все засвоює, якщо регулярно це повторює.
Президент організації "Даун Синдром" 41-річна Олена Большаніна по черзі підходить до вчителів і батьків. Вона виховує доньку Іванку, 3 роки. Дівчинка має синдром Дауна, відвідує звичайний дитсадок.
— Я 17 років працювала в міжнародній компанії, — розповідає Большаніна. — У своїй кар'єрі досягла вершин. Коли народилася Іванка, звільнилася з роботи. Знала, що змалку з такою дитиною треба багато займатися. Краще за мене цього ніхто не зробив би. Зараз донька ходить у садок, а я можу працювати. Своє життя вирішила присвятити допомозі людям із синдромом Дауна. Знаю кількох, які працюють у дитячих садочках і хоспісах. Вони наполегливі, турботливі, працьовиті й уміють відчувати людей.
2 
35413
Коментарі