З поетом і політиком Іваном Драчем, 69 років, ми домовилися зустрітися на дачі в Івана Федоровича — в Кончі-Озерній.
Наступного дня, після 20-хвилинної їзди машиною з Києва, я опинилася перед металевим парканом Драчевої дачі. Хазяїн, одягнений у блакитні джинси, кросівки, теплу куртку та сірий берет, із німецькою вівчаркою поспішив назустріч. Поки він відмикав хвіртку, повз нас повільно проїхав білий "Опель-Астра". За кермом у хутряній шапці, куртці й окулярах у чорній оправі сидів інший класик — Павло Загребельний, 81 рік. Павло Архипович нахилився, щоб роздивитися подорожніх, і одразу відвів погляд.
— Заходьте! — гукнув Драч, упоравшись із замком. — Рекс своїх не кусає, — кивнув на собаку. — Ми з вами спершу помолимося, а тоді підемо хутір дивитися, — сказав він і пройшов до дерев"яної гуцульської каплички. — Ці розп"яття та ангели — з фільму "Тіні забутих предків", — продовжив уже всередині, подаючи воскові свічки. Одну запалив і поставив у бляшану коробку з піском, іншу дав мені.
— Нагрішиш, прийдеш сюди, запалиш свічку — і стає легше, — зітхнув він.
І часто приходите?
Драч метнув швидкий веселий погляд.
— Грішу часто, а молюся переважно по неділях, — сказав він. І запропонував прогулянку по Кончі-Озерній.
— Рекса я зачиню, бо погуляти він нам не дасть, — він замкнув ворота знадвору й посварив пальцем собаку, який жалібно скавчав, просовуючи лапи між залізними прутами.
Грішу часто, а молюся переважно по неділях
Під ногами рипів сніг.
— Забудова тут почалася, коли літератори домоглися письменницького кооперативу, — розповів він. Місцеві собаки дзвінко гавкали, заглушаючи розмову. — Кажуть, до забудови спричинився поет Андрій Малишко, — підвищив голос Драч. — Він був у дружніх стосунках із Микитою Хрущовим. Саме Хрущов подав заявку в Кремль, де просив виділити письменникам землю. І оце, — Драч обертається і показує на довколишні будинки, — зробили з дозволу Сталіна.
У нього озвався мобільний. Він перекинувся кількома словами й поклав слухавку до кишені куртки.
— Телефонував Максим Рильський — онук письменника Максима Рильського. Просить, щоб я написав передмову до творів діда, — Драч зітхнув і переступив вибоїну. — Раніше тут були суцільні піски, — він показав пальцем на дорогу. — Потім письменники попривозили собі землю. Тоді жартували, що навпроти Кончі-Озерної — Безрадичі, а в Озерній живуть "бездаричі", — Драч зайшовся заливчастим сміхом. — Як їхати від Києва, то спершу йдуть колишні урядові дачі, тоді — комсомольські, а наш хутір — останній.
Ми зупинилися біля невисокої огорожі з цегляними мурованими стовпцями.
— Це колишня дача Малишка, — кинув Драч. За нею починався ялинковий ліс і височезний триметровий паркан. — Кажуть, зараз там дача чи то Януковича, чи Клюєва...
Одну з вілл високий паркан приховував повністю.
— Такі стіни почали будувати вже у часи незалежності, — зазначив він.
Трохи пройшовши, показав на темно-коричневий дерев"яний паркан із пунктом спостереження.
— А тут донедавна жила Юлія Тимошенко. Чи зараз живе — не скажу... А до неї на цьому місці жив прозаїк Андрій Головко.
Тобто Тимошенко живе на дачі Головка?
— Та ні! — відмахується він. — Його дача — далі, а це був його город, — після цих слів Драч розсміявся. — Раніше Тимошенко бігала зранку по Кончі-Озерній із чоловіком. А коли його не було — з охоронцем.
Трохи далі, за почорнілою загорожею, виднівся зарослий сад Олеся Гончара.
— Удові важко за ним доглядати. Бачите — і сліду нема, — тихо промовив Драч, показуючи на заметену снігом доріжку. — Письменники помирають, а родичі мусять продавати ділянки олігархам. Скоро ніхто й не згадає, що тут був письменницький хутір... Ми з друзями мріємо бодай кам"яну стелу поставити — з іменами...
Ми повернулися до його двору. Пес стрибав, радісно вітаючи хазяїна.
А ви погодилися б продати свій котедж?
— Щоби кращий де знайти — погодився б, — випалив Драч і швидко продовжив. — Я ж його не будував... Після Чорнобиля попередній власник віддав мені цю дачу дешево. Так, Рексе? — крикнув він до собаки. — Чекаєш нас? Ну то почекай ще, — і рушив в інший куток Озерної.
Тимошенко бігала зранку по Кончі-Озерній із чоловіком. А коли його не було — з охоронцем
— Це дім мого сусіда — Дмитра Павличка. У нього тут завжди така чистота, бібліотека впорядкована, то я йому й кажу: "В тебе, Дмитре, — Європа, а в мене — Азія". А це — дача письменника Олександра Сизоненка, до нього в ній жив Юрій Смолич. Його котедж колись був найкращим на всю Кончу-Озерну, — Драч указав на великий двоповерховий будинок із жовтої цегли. — Якийсь час я з мамою жив у його подвір"ї — знімав у Смолича частину дачі. Мама варила нам борщі... А отой шматок — за кілька дворів — проданий комусь. Кажуть, це Юлині володіння, — показав він на дерев"яний паркан. — Нібито на когось із її приятелів переписано, бо коли було весілля Юлиної доньки з цим... англійцем, тут усе їздило, гуляло й вирувало.
Драч зупинився біля мурованої червоною цеглою огорожі з металевих прутів.
— Бачите, яка стіна? А за стіною пан Микола, — сповістив він про свого друга — нардепа Миколу Жулинського, 65 років. — А оцей шматок землі у Мушкетика купив якийсь бізнесмен, побудував собі хороми. — Драч показав на білий котедж із арками, на воротах якого висіла вовча шкура.
Наступним був двір самого Юрія Мушкетика, 76 років. Драч пообіцяв покликати класика й зник за хвірткою. За кілька хвилин вони вийшли вдвох.
— А я оце тут про наш хутір письменницький розповідаю, — кинув на ходу Драч. — Ти б, може, й краще розповів...
— Так ти ж усе знаєш, шо знаю і я, — відрубав Мушкетик.
— Нє-е, того, шо ти знаєш, я не знаю! — поважним тоном протягнув Драч. І додав убік. — У моїй голові стільки дурного не тримається!
Мушкетик, ховаючи носа в шарф, поскаржився, що нездужає, і відкланявся.
— А ось, до речі, Павла Загребельного дача, — Драч махнув у бік бордового гаража та двоповерхового цегляного будинку з високими вікнами. — Про нього жартують, що має хату велику, як сільськогосподарський технікум.
Через кілька садиб Іван Федорович знову згадав прізвище Юлії Тимошенко, 45 років.
— Оце помістя Тимошенко. За оцим високим парканом, кажуть, живе її донька Євгенія з Шоном Карром.
Біля обійстя стояв темно-зелений джип... За кілька метрів вулиця скінчилася, але Драч уже спускався з двометрового пагорба.
Загребельний має хату, як сільськогосподарський технікум
— Ходіть-но сюди — я ще луки не показав, — обернувся він, намагаючись утримати рівновагу посередині крутого схилу. — Руки не подаватиму, бо точно попадаємо, — сказав і хутко збіг вниз. Звідти було видно порослі верболозом і вкриті кригою ставки та річечку.
— Весною тут велика вода розливається, аж до цитаделі Тимошенко... Тут Мушкетик часом ловить рибу. Я з онуком ходжу далі, — Драч показав уперед, — на піски. Ходять чутки, що ці луки колись належали братові нашого президента — Петрові Ющенку. Потім він нібито продав їх ізраїльським олігархам... Тепер ми боїмося, що ці землі забудують.
Ми повернули назад і скоро знову опинилися біля його двору. Драч розповів, що невдовзі має вийти книга з його сценаріями.
Ви, здається, працювали з Параджановим?
— Так. Він мене завжди шокував — тим, скільки мав у собі добра і зла! — випалив Драч. — Продав мені костюм дешево, бо знав, що не маю грошей. Але, бувало, просто лякав. Якось каже мені: "Ваня, ну, в конце концов, когда ты мне отдашься?!" А я йому: "Сергію, та пішов ти знаєш куди?" Я довго думав, що він жартує,— Драч аж руками сплеснув.
Ми зайшли до хати. Стіни та полички в ній прикрашали сувенірні тарелі, маленькі верблюди й східні ляльки у розшитому вбранні. Драч запропонував випити чаю й подався на кухню. За ним побігла вівчарка. Потім кинулася на вичовганий шкіряний диван у кутку й стала весело стрибати, хитро позираючи на хазяїна.
— Не бешкетуй! — суворо гукнув Іван Федорович не обертаючись. — Бо вижену на вулицю.
У раковині стояли брудні тарілки й чашки. Господар заходився їх мити.
— Це ми так удвох із Рексом господарюємо, — пояснив він, ставлячи чисту філіжанку на стіл. Допомагати собі він заборонив. — Ви ж у мене в гостях!
Коли Драч уже проводжав мене, семирічний онук Дмитра Павличка, 76 років, на обійсті розчищав лопатою сніг.
— Данилку, та я бачу, ти хороший помічник дідові! — гукнув Драч через огорожу. — Ну-ну, старайся! — підморгнув і додав. — Мій онук Іван із Данилком дружать.
2 
1
Коментарі